Іван Карпенко-
Карий

український письменник,
драматург, актор, ерудит

Біографія

Справжнє ім'я — Іван Карпович
Тобілевич (псевдонім
«Карпенко-Карий» поєднує в
собі ім'я батька та улюбленого
літературного персонажа Гната
Карого — героя п'єси Т.
Шевченка «Назар Стодоля»).

Біографія

Народився в родині зубожілого дрібного
шляхтича, управителя поміщицького
маєтку. Навчався в Бобринецькому
повітовому училищі, з 1859 р. працював
писарчуком станового пристава в
містечку Мала Виска, пізніше —
канцеляристом міської управи.

Біографія

1864 — на службі в повітовому
суді.

1865 — переїхав до
Єлисаветграда, де працював
столоначальником повітового
поліцейського управління, брав
участь у аматорських виставах О.
Тарковського, публікував
літературно-критичні статті, став
членом нелегального
народовольського гуртка Опанаса
Михалевича.

Біографія

1870 — одружився з Надією Карлівною
Тарковською, тіткою єлисаветградського
поета й журналіста Арсенія Тарковського (її
внучатий племінник — відомий російський
кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг
отримав родинний хутір Тарковських. Надія
Карлівна народила йому 7 дітей[1].

1881 — втратив дружину Надію, наступного
року померла дочка Галина.

Біографія

1883 — в альманасі «Рада» надрукував
оповідання «Новобранець», підписане
псевдонімом Гнат Карий. За
неблагонадійність був звільнений із
посади секретаря поліції. Вступив до
театральної трупи М.Старицького.

1883 — одружився з Софією
Дітковською, хористкою трупи М.
Старицького.

Іван
Карпенко-
Карий, 1883 р.

Біографія

1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська.
Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну
майстерню. У засланні написав свою першу драму
«Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна»,
«Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 — опублікував п'єси «Бондарівна»,
«Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна»,
«Мартин Боруля».

Біографія

1886 — у Херсоні вийшов перший «Збірник
драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 — отримавши дозвіл на звільнення,
повернувся з дружиною Софією в Україну й
оселився на хуторі, названому на честь
першої дружини, Надії (у Єлисаветградському
повіті). Нині хутір є історико-культурним
заповідником.

Біографія

1888 — з І.Карпенка-Карого зняли
гласний нагляд. Він вступив до трупи
свого брата Миколи Садовського,
пізніше — до трупи іншого брата —
Панаса Саксаганського.

1890 — вступив до товариства
українських артистів, написав комедію
«Сто тисяч».

Біографія

1897 — склав записку до з'їзду
сценічних діячів у Москві,
присвячену переслідуванню
українського театру, яку з трибуни
з'їзду виголосив Панас
Саксаганський.

1899 — написав історичну
трагедію «Сава Чалий»,
присвячену подіям гайдамаччини
18 століття.

Один з останніх
фотопортретів,
1905 рік

Біографія

1900–1904 — створив власну
трупу, написав п'єси «Хазяїн»,
«Суєта», «Житейське море».

1906 — захворів, залишив
сцену й виїхав на лікування до
Берліна. 15 вересня 1907 року
Карпенко-Карий помер після
тяжкої хвороби у Берліні, куди
їздив на лікування; поховано
його на хуторі Надія.