Історія медицини на Україні

Виконав

Студент групи Ф-11

Кульгускін Євгеній

Походження назви

Слово «медицина» походить від
латинського словосполучення

ars medicina («лікувальне мистецтво») і
має той самий корінь, що й дієслово

medeor («зцілюю»)

Символи

У істотному сенсі, символічне

значення у медицині мають такі три
знаки:

“Зірка життя”

Посох Асклепія

Червоний Хрест

“Зірка життя”

"Зірка життя" ( англ. Star of Life ) - емблема служби
Екстреної медичної допомоги, яку спільно
контролюють Американська медична асоціація та
Департамент охорони здоров'я, освіти та соціальної
допомоги США. Емблема та її варіації
використовуються також іншими службами, що
надають термінову медичну допомогу

Посох Асклепія

Посох Асклепія - поширений медичний символ. За
легендою, давньогрецький бог медицини і
лікування Асклепій, йшов, спираючись на палицю,
в палац критського царя Міноса, який покликав
його воскресити померлого сина. По дорозі посох
обвила змія і Асклепій вбив її. Слідом з'явилася
друга змія, з травою в роті, за допомогою якої вона
воскресила перший змію. Асклепій знайшов цю
траву і з її допомогою став воскрешати мертвих
(той самий міф розповідали про Полііде,).

Посох Асклепія, звичайно, був зображений
як дерев'яна палиця і символізував
зв'язок із землею і мандрівки лікаря.

Червоний Хрест

Третій популярний знак —
червоний хрест.

Його слава тісно пов'язана з
діяльністю Міжнародного руху
Червоного Хреста та Червоного
Півмісяця.

Розвиток: стародавній світ

Початки лікування виникли на найраніших
стадіях існування людини. У стародавніх
країнах Сходу набула розвитку т. з. жрецька,
або храмова, медицина.

Значних успіхів досягла медицина у античних
державах (давньогрецький лікар Гіппократ,
римський природознавець Клавдій Гален,
александрійські лікарі Герофіл і Ерасістрат).

Давньокитайська медицина використовувала
понад 2000 лікарських засобів (женьшень,
камфору та ін.), застосовувала метод
голкотерапії. Відносно високого рівня досягли
в стародавній Індії анатомія і хірургія.

Клавдій Гален

Середньовіччя

Нагромадження практичних медичних спостережень
продовжувалось і в середні віки. Виникли спеціальні
заклади для лікування хворих і поранених, монастирські
лікарні для цивільного населення (7 ст.). Хрестові
походи, що супроводжувалися міграцією населення,
сприяли виникненню спустошливих епідемій і зумовили в
Європі створення карантинів.

Візантійська та арабська медицина збагатила світову
медичну науку новими описами симптомів хвороб і
лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини
відіграв таджицький вчений Їбн-Сіна (Авіценна).

На Русі поряд з монастирською медициною
продовжувала розвиватися народна медицина. В 11—12
ст. в Переяславі та Києві, в 13 ст. у Львові були створені
лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися
лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»),
костоправи, цирульники.

Відродження

Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху
Відродження (15—18 ст.). Швейцарський лікар Паранельс
виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді
та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні
речовини і мінеральні води, в Україні 1617 р. був виданий
трактат "Про теплики у Шклі" львівського автора Еразма Сикста.
А. Везалій описав будову і функції тіла людини. Англійський
лікар У. Гарвей створив учення про кровообіг.

У галузі практичної медицини найважливішими подіями 16 ст.
були створення італійським лікарем Дж. Фракасторо вчення про
контагіозні (заразні) хвороби і розробка перших наукових основ
хірургії французьким лікарем А. Паре.

ПАРАЦЕЛЬС (Филипп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм)

Новий час

Зростання промислового виробництва привернуло увагу
до вивчення професійсних захворювань. З розвитком
медицини зароджуються в різних країнах медичні
навчальні заклади. У 18 ст. в Російській імперії було
створено Академію наук (1724) і Медичну колегію (1763)
— адміністративні центри в галузі медицини, а також
відкрито кілька медичних шкіл.

У 1773 році відкрито Медичний колегіум у Львові, який у
1784 об'єднався з медичним факультетом Львівського
університету, У цей час збільшується кількість медичних
навчальних закладів, зокрема в Україні у 1805 було
відкрито медичний факультет при Харківському, 1841 —
при Київському університетах (склалися відомі київська,
харківська, а згодом й одеська медичні школи).

Історія розвитку педіатрії

С. Х. Хотовицький

Н.Ф. Філатов.

Зародження педіатрії

Початок розвитку педіатричних знань відноситься до
глибокої давнини. Медичне обслуговування дітей
проводилось з найдавніших часів існування людства на
планеті. Пильна увага приділялась цьому питанню в часи
Київської Русі, куди знання та досвід медичного
обслуговування дітей проникали з Греції та Риму.

У стародавніх рукописах є чіткі поради щодо догляду і
вигодовування дітей, лікування дитячих хвороб.
Славнозвісний Гіппократ (460-372рр до н.е.) написав
книгу “Про природу дитини”, в якій приділяв увагу
особливостям росту і розвитку дитини, зокрема
новонародженої дитини та дитини грудного віку.

Слід відзначити, що вчений помітив різницю між
організмом дитини і дорослої людини не тільки в
антропометричному плані та масі тіла, а й у реакції на
різні подразники, у виникненні і проявах хвороб, їх
перебігу.

Розвиток педіатрії як окремої науки

Аж до другої половини ХІХ ст. педіатрія розвивалась
поряд з акушерством і гінекологією.

Засновником педіатрії, як окремої науки, вважається
Степан Хомич Хотовицький (1796-1889рр.), українець за
походженням, професор медико-хірургічної академії в
Петербурзі. Завдяки його наполегливим вимогам,
педіатрія була відокремлена від акушерства в окрему
науку. В книзі “Педіатрика” (1847р.) С.Х. Хотовицький
зазначав, що дитина – це не доросла людина в мініатюрі.

Організм дитини суттєво відрізняється від організму
дорослої людини не тільки за розмірами, а й тим, що він
постійно росте, розвивається і вдосконалюється. Це
мають урахувати не лише батьки та родичі, а й ті, хто
досліджує ріст, розвиток дитини, а також доглядає за
нею.

Видатним педіатром був також українець за
походженням О.А.Кисіль, який народився в Києві
(1859-1938рр.) та закінчив Київський університет

св. Володимира. Він опублікував величезну кількість
наукових праць (понад 600), де були висвітлені
питання туберкульозу, ревматизму, інфекційних
хвороб у дітей.

Значну роль у розвитку педіатрії в Україні відіграли вчені, як то
Т.Н.Сперанський, М.С. Маслов, О.Ф. Тур, О.М. Хохол та інші.

Діяльність Т.Н. Сперанського була спрямована на вирішення
питань в галузях неонатології, алергії, захворювань травного
каналу та органів системи дихання.

Наукові праці М.С. Маслова були присвячені вигодовуванню
здорової дитини раннього віку.

О.Ф. Тур, найталановитіший учень М.С. Маслова, зробив
значний внесок у галузі гематології, дієтики, фізіології та
анатомії дитинства.

Професор, член академії наук О.М. Хохол очолювала кафедру
пропедевтики дитячих хвороб і госпітальної педіатрії при
Київському медичному інституті ім О.О. Богомольця. Її наукова
діяльність (1945-1964рр.) була спрямована на вдосконалення
вигодовування дітей 1-го року життя. Багато наукових праць О.
М. Хохол присвятила захворюванням травної системи, нирок і
шкіри у дітей.