Мистецтво спілкування в
медичній практиці

Підготувала

Студентка 211 групи

Літовка Юлія

План

Спілкування з хворими

Правила спілкування медичного працівника з пацієнтом, що дозволять
оптимізувати процес лікування

Пацієнти за своїми особистісними характеристиками

Класифікація особистості медиків за І. Харді (1973)

Охорона психіки онко-хворого

Cпілкування з хворими.

Фахівці з організації роботи
медсестер вважають, що у
структурі загального
робочого часу медичної
сестри стаціонарна служба
повинна становити 20 %, а
основний час (80 % )
необхідно приділяти
налагодженню
психологічного клімату,
основою якого є належне
спілкування з хворими.

Основні комунікативні вміння та навички, які
необхідні в практичній діяльності медика:

• вміння проводити бесіду з пацієнтом;

• вміння керувати своїми психічними станами і
переборювати психологічні бар'єри;

• достатнє розуміння індивідуально-психологічних
особливостей пацієнтів і вміння їх враховувати;

• вміння проникати у внутрішній світ пацієнта;

• вміння проявляти співчуття (емпатію) пацієнтові
щодо його захворювання;

• вміння вислухати і дати пораду пацієнту;

• вміння аналізувати усі компоненти своєї діяльності і
себе як особистість та індивідуальність.

Особливості вивчення психологічних основ
медичного спілкування полягають у тому, щоб
уміти переборювати ці труднощі, а саме: вміння
пізнати пацієнта і себе, скласти психологічний
портрет пацієнта, вміння психологічно грамотно
спілкуватися та ін. Медсестра повинна володіти
позитивною установкою до особистості пацієнта,
визнання його цінності без упереджень, зайвої
критичності.

Правила спілкування медичного працівника з пацієнтом, що
дозволять оптимізувати процес лікування:

1. Зустрічати пацієнта бадьорим,
впевненим, енергійним.

2. Загальне почуття в початковий період
спілкування з пацієнтом бадьоре,
продуктивне, впевнене.

3. Присутній комунікативний настрій:
яскраво виражена готовність до
спілкування.

4. З пацієнтом створюється відповідний
позитивний емоційний настрій.

5. Здійснювати органічне керування
власним самопочуттям у проведенні
бесіди з пацієнтом (рівний емоційний
настрій, здатність до керування
самопочуттям, незважаючи на
несприятливі обставини, тощо).

6. Домагатися продуктивності
спілкування.

7. Мова повинна бути не перенасичена
медичними термінами.

8. Міміка виразна, емоційно доцільна,
тобто повинна відповідати емоційному
настрою пацієнта.

Пацієнти за своїми особистісними
характеристиками бувають різні:

Пацієнти-екстернали звернені більше
до зовнішнього світу, який їх оточує,
вони комунікабельні, у них є широке
коло друзів, знайомств, висока
збудливість і імпульсивність поведінки.

Протилежним до попереднього типу є
пацієнти-інтернали. Для них більший
інтерес відіграє їхній внутрішній світ,
їхнє переживання, а зовнішнє оточення
є чимось несуттєвим. Такі пацієнти
«замкнені в собі», некомунікабельні, їм
ніколи не буває сумно із собою, важко
адаптуються до перемін зовнішнього
оточення, схильні до самоаналізу,
переважає недовірливо-скептичний тип
спілкування.

Тривожний пацієнт.
Поведінка таких
пацієнтів відзначається
підвищеною тривогою,
яка нічим не
обґрунтована.

Недовірливий пацієнт.
Поведінка такого
пацієнта відрізняється
підвищеною недовірою
до медицини.

Показний пацієнт. Такого
типу пацієнт намагається
щоб на нього звернули увагу
як медики, так і інші
пацієнти.

Депресивний хворий. Такий
хворий пригнічений,
ізольований від оточуючих,
відмовляється від розмови з
іншими пацієнтами і
персоналом, погано
розкриває свій внутрішній
світ.

Невротичний пацієнт.
Цей тип пацієнта
надмірно уважний до
свого здоров'я,
цікавиться аналізами
всіх лабораторних
досліджень,
необгрунтовано
припускає наявність в
себе
найрізноманітніших
захворювань, читає
спеціальну літературу.

Класифікація особистості медиків за
І. Харді (1973)

Медик-робот. Для його діяльності
найхарактернішим є механічне виконання
своїх обов'язків. Ці медичні працівники
ретельні, добре технічно кваліфіковані,
акуратно виконують усі доручення. Проте,
працюючи чітко за інструкцією, вони не
вкладають у свою роботу психологічного
змісту. Такий медик працює як автомат,
пацієнта він сприймає як необхідний додаток
до інструкції з його обслуговування, їхні
взаємовідносини з хворими позбавлені
емоційного співчуття і співпереживання.
Вони роблять усе, випускаючи з поля зору
одне — хворого. Саме такий медик
спроможний розбудити хворого, який спить,
щоб у призначений час дати йому снодійне.

Медик-солдат. Цей тип добре поданий у
популярних кінокомедіях. Пацієнти вже
здалеку по ході або гучному голосі
дізнаються про нього, швидко намагаються
впорядкувати свої тумбочки і ліжка. Він
рішучий, безкомпромісний, наполегливий,
миттєво реагує на найменші порушення
«дисципліни».

Медик материнського типу («мати» і
«медик»). Він переносить на роботу з
хворими свої теплі сімейні стосунки
або компенсує в роботі їх відсутність.
Робота з хворими, турбота про них для
нього невід'ємна умова життя. Він
добре володіє емпатією, спроможністю
до співпереживання.

Медик-експерт. Це медик - вузький
спеціаліст. Завдяки високій потребі у
фаховому визнанні виявляє особливу
допитливість у визначеній сфері
фахової діяльності і пишається
значимістю у своїй галузі. За фаховою
порадою до них не соромляться
звертатися молоді початківці. Іноді
люди цього типу стають фанатами
своєї вузької діяльності, виключаючи
всі інші інтереси із свого поля зору,
нічим не цікавляться, крім роботи.

«Нервовий медик». Цей тип
непрофесійної поведінки не
повинен бути в лікувальній
установі і свідчить про
неякісний фаховий підбір
кадрів, про помилки в роботі
адміністрації. Емоційно
нестійкий, запальний,
дратівливий, він постійно дає
невротичні реакції, схильний
до обговорення особистих
проблем і може стати
серйозною перешкодою в
роботі медичного закладу.
«Нервовий медик» — це або
патологічна особистість, або
людина, яка страждає
неврозом. Такі люди часто
самі потребують серйозної
психотерапевтичної
допомоги і є професійно
непридатними для роботи з
хворими.

Охорона психіки онко-хворого

Зазвичай, онкологічні
хворі перебувають під
наглядом медиків
протягом усього життя.
Ця обставина підвищує
для онкологічних
хворих значення
деонтологічної культури
медичного персоналу.

Тактика
"психологічногощажения"
онкологічних хворих має
дотримуватися з встановлення
злоякісного захворювання. У
стаціонарі, в поліклініці й у
домашніх умовах спілкування з
хворими необхідно категорично
утриматися від вживання такого
терміна як "рак", який в
переважної більшості хворих
асоціює зі смертним вироком.
Замість термінів "рак",
"метастаз", "злоякісна пухлина"
можна вживати такі синоніми, як:
“предпухлинове захворювання",
"тверда виразка", "хвороба
Петрова", "бластома", які
маскують справжнє
захворювання.

Вище ми підкреслювали, що
той середній медичний
працівник онкологічної
установи буде міцно стояти
на деонтологічних позиціях,
який любить діяти і за
покликанням обрав
професію. Якщо в нього
немає покликання, він
працює формально,
проявляючи в усьому
холодність і байдужість. У
онкологічній установі такий
медичний працівник
приносить лише шкоди.