План:

«НАУКА БЕЗ СОВІСТІ СПУСТОШУЄ ДУШУ»

Франсуа Рабле

1. Біоетика — (з грецької мови βιοσ —
життя, ετηοσ — звичай), це наука, що
вивчає та аналізує моральність людських
дій в біологічно-медичній галузі та в
охороні здоров’я, стосовно її відповідності
моральним нормам і вартостям.

Термін введений 1927 р. як поняття
про моральні засади використання
лабораторних тварин і рослин.

Сучасне уявлення розробив в 1971р
Ван Рансселер Поттер, як вчення про
моральність людської поведінки з
позиції біологічно-медичної галузі та
інших соціально-орієнтованих наук про
життя.

Визначення предмету з Енциклопедії з
біоетики

Біоетика - це систематичне
дослідження людської поведінки в
межах наук про життя та здоров'я, що
проводиться в світлі моральних
цінностей та принципів.

БІОЕТИКА. ПРЕДМЕТ

Моральність людської поведінки у біологічно-
медичній галузі та в сфері охорони здоров'я
стосовно її відповідності моральним нормам та
цінностям.

Дозволеність медичних втручань в людський
організм з точки зору права, зокрема, тих втручань,
що пов'язані з розвитком біологічних і медичних
наук.

Використання біологічних наук на службі людині з
ціллю покращити умови життя.

Біоетика. Задачі

- Захист прав людини,

- Трансплантація органів і тканин,

- Використання стовбурових ембріональних клітин і з

метою лікування,

- Генна терапія, генна інженерія, генодіагностика,

- Евтаназія,

- Репродуктивні технології,

- Клонування (терапевтичне та репродуктивне),

Клінічні випробування нових лікарських засобів та

виробів медичного призначення на людях і в
експериментах на тваринах,

- Надання допомоги помираючим пацієнтам (хоспіси,

надання паліативної допомоги),

- Використання трансгенних організмів з харчовою

метою,

- Застосування нанотехнологій,

- Біозахист і біобезпека.

2. ІСТОРІЯ МЕДИЧНОЇ ЕТИКИ

Історія виникнення біоетики знаменується кількома
«гучними» подіями, пов'язаними з впровадженням
нових медичних технологій, негативні наслідки якого
вилилися в кінці 60-х років ХХ століття в акції
протесту громадськості Західної Європи та Америки
проти медицини і науки. Було поставлене питання
про надійність захисту людства від «прорахунків»
медико-біологічної науки, від застосування досягнень
науки на шкоду людям. Цьому передували
порушення кількох принципів: етичних та моральних
засад.

У післявоєнний період Нюрнбергський процес, який
відбувся у 1945-1946 роках виявив жахіття
нацистських концтаборів, де відбувалися
найжорстокіші злочини, які здійснювались на
військовоплонених та цивільних особах за наказом
нацистського режиму при співучасті лікарів.

Пам'ятник жертвам талідоміду в Лондоні – вагітна жінка (2005 рік).

Скульптор Марк Квінн і його модель Елісон Леппер, яка в 2006 народила цілком здорового хлопчика

У Німеччині в 1958-1961
рр. відбулася
«фармацевтична
трагедія»: у матерів, що
приймали під час
вагітності препарат
талідомід як снодійне,
народилися близько 20
тис. дітей з каліцтвами

В Японії на початку 60-х років відбулося
масове отруєння людей, які приймали при
хронічних захворюваннях органів шлунково-
кишкового тракту лікарські препарати, що
містять 8-гідрооксіхінолін (мексаформ, мексаза,
ентеровіоформ, ентеросептол).

У 1963 році, в Брукліні, під час експериментів в
Jiwish Chronic Desease Hospital особам похилого
віку, без жодної згоди з їх сторони, за допомогою
уколів були введені живі ракові клітини для ―
експериментування перебігу та розвитку даного
виду хвороби.

Тривогу забила Всесвітня асоціація лікарів, і в
1964 р. в Гельсінкі була прийнята декларація
(доповнення вносилися в 1973, 1983, 1989, 1996,
2000 рр..), Яка стала першим міжнародним
етичним стандартом проведення наукових
досліджень людини.

У Гельсінської декларації «Рекомендації
лікарям щодо здійснення біомедичних
досліджень за участю людей як піддослідних»
підкреслена необхідність максимального
посилення вимог до проведення випробувань на
людині

Друга ситуація, склалася в одній з лікарень міста Сіетл
(штат Вашингтон, США), де встановили абсолютно новий на
той час апарат штучного діалізу. Його застосування дозволяло
врятувати життя пацієнтам. Але число пацієнтів, істотно
перевищувало його можливості, і перед лікарями постало
питання, кого з пацієнтів підключати до апарату в першу чергу,
а кого в другу-третю, прирікаючи їх тим самим на смерть. Лікарі
не захотіли брати на себе «надлюдську» відповідальність і
запропонували створити з найбільш шанованих громадян
округу комісію, яка і визначала черговість підключення
пацієнтів до апарату.

В даному випадку чітко проявилася одна з ключових рис
біоетики: питання про застосування нової технології
розглядався за участю не лише фахівців, але й широкій
громадськості.

3. БІОЕТИКА В УКРАЇНІ

Розвиток біоетики в Україні базується на
сучасних світових традиціях, в основі яких
лежить багаторічний досвід медичної етики та
деонтології лікарської, які викладалися в
університетах як етична філософія.

У Києво-Могилянської академії існували свої
етичні курси. Цей напрямок розвивали відомі
вітчизняні вчені-медики. Ще в 19 столітті Н. І.
Пироговим був розроблений моральний кодекс
медичної сестри і вперше піднято питання про
взаємодію лікаря з медичної адміністрацією.

ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

Права і свободи людини належать їй від
народження, а не надані державою;

Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини
і громадянина - обов'язок держави;

Набір закріплених прав і свобод людини і
громадянина в державі має відповідати міжнародно-
правовим стандартам;

Відповідно до принципу рівноправності права і
свободи надані в рівній мірі всім і кожному;

Правові норми про права і свободи людини повинні
бути безпосередньо діючими, а не декларацією;

Права і свободи людини і громадянина повинні
визначати зміст, зміст і застосування законів,
діяльність державної влади та місцевого
самоврядування;

Держава не повинна видавати закони, що скасовують
або применшують права і свободи людини і
громадянина; вони можуть бути обмежені тільки у
надзвичайних умовах (крім базових);

Права і свободи людини і громадянина повинні бути
гарантовані судовим захистом;

Здійснення прав і свобод людини і громадянина не
повинно порушувати права і свободи інших осіб.

ОСОБИСТІ

Право на життя

Право на свободу та особисту недоторканність

Право на гідність особистості

Право на недоторканність приватного життя

Право на недоторканність житла

Право на самозахист, в тому числі право на ефективні засоби самозахисту,
такі як вогнепальна зброя

Право на національну і культурну ідентифікацію

Свобода совісті та свобода думки

Свобода пересування і вибору місця проживання;

Свобода вибору національності і мови спілкування

Право на судовий захист

Свобода віросповідання

Право на ім'я

Право на приватну власність

ПОЛІТИЧНІ

Свобода слова

Право на інформацію

Право звернень або петицій

Право на об'єднання

Свобода зібрань (право збиратися мирно і без зброї,
проводити мітинги, демонстрації, ходи)

Право на участь в управлінні справами держави і на рівний
доступ до державної служби

Право на громадянство

Виборчі права

Право на участь у відправленні правосуддя

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ

Свобода підприємництва

Право на приватну власність

Трудові права (право на працю і свободу праці)

Право на охорону сім'ї, материнства, батьківства і дитинства

Право на соціальне забезпечення

Право на житло

Право на охорону здоров'я та медичну допомогу

Право на справедливий стягування податків

Право на восьмигодинний робочий день, на справедливі
умови праці, рівну оплату за працю рівної цінності і т.д.

Право на сприятливе навколишнє середовище

КУЛЬТУРНІ

Право на освіту

Свобода творчості (свобода літературного,
наукового та інших видів творчості та викладання)

Право на участь у культурному житті

4. БІОЕТИКА МЕДИКО-БІОЛОГІЧНИХ ЕКСПЕРИМЕНТІВ

Проблема десенсибілізації полягає втому, що
людина стає байдужою до страждань тварин,
заперечує їх існування (страждань) або вважає, що
досліди виправдані важливістю роботи.

Згідно досліджень Солота (1995), під час практичних
занять у деяких студентів початкова цікавість спочатку
переростає у впевненість у своїх діях, а потім і свідоме
знущання над твариною «... Хоча відразу і нудота були
звичайними серед студентів, вони незабаром
перестали її відчувати. На початку секції студенти
жартували, пересуваючи свинячі ноги, змушуючи їх іти
чи танцювати. До кінця заняття деякі студенти
здійснювали грубі маніпуляції…, змагання».

Як бачимо, окрім страждань тварин розкривається інша
сторона проблеми – поява жорстокості, що є
абсолютно недопустимою в діях і думках
майбутнього лікаря.

Альтернативи - освітні засоби або навчальні підходи,
які замінюють використання тварин, що заподіює їм
шкоду, або доповнюють існуюче гуманне освіта. В
цілому загальні етичні вимоги до використання
хребетних тварин в біологічних і медичних
експериментах формулюються наступним чином:

1. Експерименти на тваринах припустимі тільки в тих
випадках, якщо вони спрямовані на одержання нових
наукових знань, поліпшення здоров'я людини і тварин,
збереження живої природи, є вкрай необхідними для
якісного навчання та підготовки фахівців, проведення
тестування, судово-медичної і криміналістичної
експертизи, не представляють загрози здоров'ю
людини.

2. Експерименти на тваринах виправдані тоді, коли є
достатні підстави сподіватися на отримання таких
результатів, які будуть істотно сприяти досягненню хоча
б однієї з перерахованих вище цілей.

3. Слід уникати буквального дублювання вже
проведених досліджень на тваринах, якщо воно не
диктується необхідністю експериментальної перевірки
результатів.

4. Вибір тварин, їх кількість, методика
дослідження повинні бути ретельно
обґрунтовані до початку експериментів і
отримати схвалення уповноваженої особи або
органу біоетичної експертизи.

5. Тварини для експериментів повинні
надходити з сертифікованого розплідника.
Використання бродячих тварин суперечить
принципам біоетики.

6. При проведенні дослідів на тваринах слід
проявляти гуманність, уникати дистресу, болю,
не завдавати шкоди тривалого їх здоров'ю і
полегшувати страждання.

7. Досліди на тваринах повинен проводити
кваліфікований дослідник, який знайомий з
правилами біоетики і дотримується їх.
Використання тварин у навчальному процесі
проводиться під наглядом фахівця-викладача.

8. Лабораторії, наукові та навчальні заклади,
організації, в яких проводяться досліди на
тваринах, підлягають атестації
вповноваженими органами.

5. ВИЗНАЧЕННЯ, АКТУАЛЬНІСТЬ І ОСНОВНІ ПРИЧИНИ
ВИНИКНЕННЯ ЯТРОГЕНІЙ

Комплексний теоретико-правовий розгляд
проблем дефектів надання медичної допомоги
був би неповним без висвітлення питань,
пов'язаних з правовою кваліфікацією
ятрогенних патологій (ятрогеній). У перекладі
з грецького (від iatros - лікар, gennum -
створювати, породжувати), ятрогенії можна
представити як захворювання, породжені
лікарем.

Перш за все необхідно зазначити, що ятрогенія - не
конкуруюче поняття дефекту надання медичної
допомоги. Представлена класифікація дефектів
надання медичної допомоги включає лікарські
помилки, нещасні випадки і медичні злочини. В рамках
сказаного вище, під ятрогенією необхідно розуміти
нове, ненавмисно або неминуче виникаюче
захворювання або патологічний стан, що є прямим
наслідком медичного втручання при діагностиці,
лікуванні або профілактиці.

Енциклопедичний словник медичних термінів
містить таке визначення ятрогенного
захворювання - "обумовлене необережними
висловлюваннями або вчинками лікаря (чи іншої
особи з числа медичного персоналу), що
несприятливо впливали на психіку хворого".

Серед причин ятрогеній необхідно розрізняти
об'єктивні і суб'єктивні фактори. До перших
належать:

— недосконалість самої медицини;

— невиліковність тієї або іншої патології на
сьогоднішній день наявним арсеналом медичних
засобів;

— необхідність здійснення інвазивних процедур для
підтвердження (спростування) діагнозу.

Суб'єктивні причини виникнення ятрогенних
захворювань найчастіше пов'язані з індивідуальними
якостями медичного працівника. Мова йде про:

— недостатність професійних навичок медичного
працівника;

— невміння правильно зібрати інформацію про
захворювання пацієнта;

— незацікавленість в оцінці стану хворого;

— інші чинники, які цілком залежать від самого лікаря.

За даними ВООЗ, ятрогенії зустрічаються у 20%
хворих і складають 10% в структурі госпітальної
смертності. Наявною є парадоксальна діалектична
ситуація, коли разом з безперечною користю
медицина може породжувати наслідки ще більш
негативні, ніж основне захворювання. Залишення
інструментів в організмі після операції,
внутрішньолікарняне інфікування, лікарські алергії,
післяопераційні захворювання - ось далеко не повний
перелік ситуацій, при яких необхідно враховувати
ятрогенні чинники.

Також необхідно зазначити, що медицина
сьогодні - це не тільки позитивні емоції від
одужання, це і збільшення кількості інвазивних
медичних втручань, які потенційно приховують в
собі ризик виникнення ятрогеній. Можливо, саме
це стало підставою для вживання терміну
"агресивні медичні чинники", маючи на увазі
можливість отримання нових захворювань у
результаті відвідування лікувальної установи.

Науково-технічний прогрес, нові реалії та вимоги
сучасного життя справили істотний вплив на
психобіологічну діяльність людини і перебіг багатьох
хвороб. Ці фактори значно підвищили роль особистості
і психосоціальних чинників в розвитку і перебігу
патологічних процесів, особливо нервово-психічних
захворювань.

В терапії набувають все більшого значення
особистісний підхід, організація нових форм допомоги
хворим, розвиток нових методів і технологій їх
реабілітації.

Процес лікування будь-якого захворювання завжди
супроводжується низкою психологічних

явищ, що пов’язані з особистістю хворого і лікаря. Особливості
формування стосунків у системі

лікар — хворий у значній мірі визначають ефективність
терапевтичного процесу в цілому, постають

суттєвим елементом процесу лікування практично

будь-якого захворювання.

Тому однією з актуальних задач сучасної медичної

психології є оптимізація психологічних чинників

лікувального процесу.

До фундаментальних психологічних чинників, що об'єднують
всю різноманітність лікувально-реабілітаційних втручань,
належить система мотивацій пацієнта і міжособистісні
стосунки пацієнта й медичних спеціалістів.

Одним із чинників, що впливають на ефективність лікувально-
реабілітаційних програм і тісно

пов’язані з мотивацією, є дотримання хворими

рекомендованого терапевтичного режиму або висока
комплаєнтність.

В медичній практиці поняття «комплаєнс» (compliance)
означає згоду пацієнта з терапевтичним режимом і
призначеннями, дотримання цього режиму, а також співпраця
з лікарем.

6. Для того, щоб досягти ефективності
лікувального процесу, лікар повинен володіти
основами спілкування.

Під час вибору позиції у спілкуванні слід
враховувати: ступінь довіри до партнера,
можливі наслідки відкритості у спілкуванні. І
разом з цим максимальна ефективність
спілкування з пацієнтом досягається при
відкритому характері.

В розгорнутому вигляді у спілкуванні автор
відокремлює наступні складові спілкування:

1) встановлення контакту;

2) орієнтація в ситуації (люди, обставини і т.

інші);

3) обговорення питання, проблеми;

4) прийняття рішення;

5) вихід з контакту.

Досить часто неуспіх ділового спілкування
передбачено на самому початку: нездійснений
контакт, точніше його відсутність, веде до
подальшого ланцюжка неправильних дій.
Необхідно стимулювати співрозмовника до
спілкування і створити максимальну атмосферу
можливостей для подальшого обговорення та
прийняття рішення.

Потрібно відразу ж визначити тривалість розмови
(звернутий, чіткий та конкретний або деталізований,
розвернутий) та залежно від цього будувати свою
тактику. Основні завдання етапу орієнтації:

ω викликати цікавість співрозмовника та залучити його
до обговорення;

ω виявити самооцінку співрозмовника та
зорієнтуватись у ролі співбесідника та особистої;

ω почати вирішення головного завдання спілкування.