Історія та розвиток
українського кобзарства

«Шлях кобзарів –

це шлях народу!»

Михайло Стельмах

Кобза́р — український
народний співець і музикант.

Кобзарі були творцями,
хранителями і передавачами
епічної традиції у формі
історичних пісень, дум
(мелодійних речитативів
змінюваних форм), релігійних
піснеспівів, моралізаторських
пісень, а також казок та
переказів.

О.Г.Сластіон Портрет
кобзаря Самійла Яшного

Кобзарство — унікальне явище
не лише української, а й світової
культури, коріння якого губиться
в історичних глибинах древньої
Русі.. Попередниками кобзарів
були військові співці-гуслярі, які в
часи Київської Русі піднімали
бойовий дух ратників,
звеличуючи у билинах бойову
славу руських князів та їх
непереможних дружин.

Вони грали на кобзі, лірі або
бандурі, звідки інша їхня назва —
лірники або бандуристи.

Значення народних співців

зберігали і передавали наступним
поколінням найважливіші знання про
минуле і світогляд їхніх предків, у
найдоступнішій формі, яка легко
запам'ятовується — пісень-оповідань.

закликали до боротьби за соціальне і
національне визволення

Перші кобзарі

Кобзарство своїм корінням сягає
часів Київської Русі. "Генеалогічне
дерево наших українських
бандуристів дуже високе, — писав
Гнат Хоткевич. — Прямий їх
попередник — се віщий Боян,
«соловій старого времені».

Попередниками кобзарів були також
музиканти, зображені на фресках у
Софії Київській. З князівських часів
дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца
гораздого».

У Галицько-Волинському літописі
згадується, що у 1240 році жив і
творив при дворі галицького
архієпископа співець Митуса

Безіменні народні
співці передавали з
покоління в покоління
своє мистецтво, яке
виховувало в народу
патріотизм, почуття
національної гордості,
високу духовність.
Недаремно Тарас
Шевченко, який
зізнавався, що як поет
зростав на думах та
піснях кобзарських, з
поваги до цих народних
співців назвав збірник
своїх творів «Кобзар».

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець
ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які
впродовж двох років опановували не тільки кобзарську
майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали
дотримуватися встановлених корпоративних правил,
порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не
жебраками, що випрошують милостиню, а професійними
виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на
життя.

Відомі кобзарі

Остап Вересай(1803-1890)

Був блискучим імпровізатором.
Його репертуар, порівняно з
репертуаром інших кобзарів,
невеликий: шість дум:

«Як три брати з Азова втікали»,
«Отчим», «Невольницька»,
«Про бурю на Чорному морі»,
«Про вдову і трьох синів»,
«Дума про Хведора
Безрідного»;

Гончаренко Гнат Тихонович
(1835—1917)

Епічний репертуар Г.
Гончаренка складався з 3-х
дум: “Олексій Попович”,
“Про вдову”, “Про сестру і
брата”. Ходив кобзарювати
«на пару» з незрячим
товаришем-стихівничим (зі
Змійова) та хлопчиком-
поводарем.

Кравченко Михайло
Степанович (1858 -1917)

До репертуару М. Кравченка
входили: думи - «Втеча трьох
братів із города Азова, з
турецької неволі», «Бідна вдова
і три сини», два невольницькі
плачі; сатиричні пісні -
«Дворянка», «Чечітка»,
«Сусідка» та інші, а також пісні
різноманітного змісту.

Радянські кобзарі

Кушнерик Федір Данилович
(1875-1841)

Думи :

«Втеча братів з Озова»

«Олексій Попович»

«Самійло Кішка»

«Федір безрідний»

«Про сестру та брата»

«Маруся Богуславка»

Портрет сліпого
бандуриста Ф. Кушнерик
в 1928 р. Робота

О. Сластіона

Сучасні кобзарі

Тарас Компаніченко

Перепелюк Володимир
Максимович

Василь Григорович
Нечепа

Білий Дмитро
Дмитрович

Тарас Компаніченко на
«Країні мрій» — 2009
виконує кант

Кобзарська «пісенна наука» містила:

Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або
лірник) до Одклінщин мусить знати не меньше 12 псальмів.

«Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).

«Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).

«Причити»;(серед цього й голосіння).

«Сердешні подяки».

«Битовщини» — співані оповідання про життя буття.

«Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».

«Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX
ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові —
наприклад, «Про сестру та брата» тощо).

«Звичайні» — світські та обрядові пісні.

«Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні»)
пісні.

Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна
інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.

Висновок

Непроста історія кобзарства, багато в ній
славних героїчних сторінок, багато сумних
та гірких, а ще більше недосліджених та
втрачених. Але незважаючи на все
кобзарське мистецтво стало невід’ємною
частиною життя українського народу, а
кобза та бандура назавжди залишаються
символом України.