12 ФАКТІВ ПРО
ДАВНІСТЬ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Реферат із дисципліни: “українська мова (за
професійним спрямуванням)”

Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її становлення
триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її,
розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого
менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова ―
продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як така
розвивалася не одне тисячоліття. Тільки давня мова могла так вистояти.
А про давність української мови свідчить чимало як опосередкованих, так і
прямих фактів.

ФАКТ ПЕРШИЙ:

Коли українську мову зіставляти з найдавнішими
індоєвропейськими мовами, зокрема з латинською, впадає в очі її,
так би мовити, “архаїчність”, тобто наявність у ній великої
кількості прадавніх, індоєвропейських елементів.

Фонетична система української мови, якість її звуків навпрочуд
близькі до латинської (і, зауважимо, до іспанської та італійської ―
її найближчих спадкоємниць). В обох мовах майже однакова
система голосних звуків. І в латинській, і в українській
розрізняються звуки ґ і г (g i h): в латинській genus “рід”
(споріднене з нашим жінка) і hostis “чужинець, ворог” (споріднене з
нашим гість). В обох мовах відбувається чергування звуків у і в:
лат. nauta “моряк” i navis “корабель”, як наше наука і навча́ння. Так
само в обидвох мовах є випадний звук е: в латинській aper — apri
(“вепр —вепра”), як в українській вітер — вітру (випадає звук е).

ФАКТ ДРУГИЙ:

Візантійський мандрівник та історик Пріск
Панійський 448 р., перебуваючи в таборі гунського
вождя Аттіли, на території сучасної України записав
слова: мед і страва ― це вже українські слова.

ФАКТ ТРЕТІЙ:

Коли в VІ ―VІІ ст. н.е. предки сучасних сербів і хорватів переселилися
з України на Балкани, вони вже понесли з собою багато елементів,
властивих і сучасній українській мові.

Зокрема в сербській і хорватській мовах перед звуком е приголосні
вимовляються так само твердо, як і в українській: земља “земля”,
весело. Не пом’якшуються приголосні й перед звуком и: липа “липа”,
тихи “тихий”, вабити “вабити”. У деяких діалектах хорватської мови
так само, як і в українській, на місці колишнього звука, що позначався
буквою h, звучить і: dilo “діло”, lito “літо”, did “дід”. Так само
відбувається чергування г, к, х із з, ц, с: у сербській і хорватській
мовах: нога ― нози, рука ― руци, муха ― муси. Однаково звучить
кличний відмінок в українській і сербській та хорватській мовах: Иван
― Иване, орач ― орачу, сестра ― сестро, сестрица ― сестрице,
лекар ― лекару, друг ― друже, jунак “герой”― jуначе.

ФАКТ ЧЕТВЕРТИЙ:

У VІІІ — Х ст. русичі підпорядкували собі частину литовських племен на
північ від Прип’яті, з яких пізніше постала білоруська народність. Білоруська
мова, яка сформувалася внаслідок цього, мало чим відрізняється від сучасної
української, лише фонетика, манера вимовляння звуків, у ній залишилася
литовська: дзекання, цекання, акання, м’яка вимова. Останнім 983 року
Володимир Великий завоював литовське плем’я ятвягів. Мова їхніх нащадків
повністю українська — це сучасна Берестейщина.

Підкореним уже після 988 року, тобто після прийняття християнства, а з
ним як елітної й староболгарської мови, угро-фінським племенам на
північному сході було занесено вже українсько-старослов’янську суміш, яка й
започаткувала сучасну російську мову.

ФАКТ П’ЯТИЙ:

Безперечно українським є напис “коваль Людота” на межі
ХІ ст., знайдений на Полтавщині, як і значною мірою напис
на келихові чернігівського князя Володимира Давидовича,
зроблений не пізніше 1151 р.: “А се чара кня[зя]

Володимерова Давыдовча, кто из неh пь тому на здоровье

а хваля Бога свого осподаря великого кня[зя]”.

ФАКТ ШОСТИЙ:

До нашого часу дійшли писані на пергаменті два Ізборники
Святослава 1073 і 1076 років. Перший — це копія з
болгарського оригіналу. І все-таки український переписувач
примудрився наробити чимало помилок. У кількох словах
замість закономірної в старослов’янській мові букви h він
ужив букву и: нимая, си́мя; сплутував и з ы: выны (замість
вины), трызны (замість тризны), просты (замість прости);
написав чоловhка (замість человhка), Илля (замість Илия.

ФАКТ СЬОМИЙ:

Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті
(видряпані написи) на стінах Київської Софії з ХІ—ХІV ст. (будівництво
собору було завершено 1037 р. за часів Ярослава Мудрого). Ці написи, як
правило, дуже лаконічні і являють собою переважно молитовні звернення до
Бога та святих з різних приводів. Написані вони старослов’янською мовою:
вживається тільки займенник азъ, у прикметниках скрізь виступає
закінчення аго (зълаго, грhшнаго), вживаються форми помози (наказовий
спосіб), храбрый тощо.

ФАКТ ВОСЬМИЙ:

Багатий і переконливий матеріал про український характер
мови Київської Русі дають новгородські берестяні́ грамоти
ХІ ― ХV ст., яких виявлено й опубліковано понад 700. Це
переважно приватне ділове листування, писане, звичайно,
тодішньою літературною старослов’янською мовою. Явно
український характер мають багато дієслівних форм:
грамоту с тобою спишемо, молотимо да сыплемо, язъ къ тоби

берость написавъ, пришьлить, възмить.

ФАКТ ДЕВ’ЯТИЙ:

Мова “Слова о полку Ігоревім”, опублікованого 1800 року. Поема, як
вважають вчені, складена в 1185 ― 1187 рр., а відомий список її зроблено,
можливо, в ХV ― ХVІ ст., під час так званого другого південнослов’янського
впливу, коли в текстах посилено виправлялися відхилення від старослов’
янської мови. “Слово о полку Ігоревім” теж, очевидно, виправлене. На таку
думку наштовхують ті поодинокі пропущені українізми, які трапляються
тут. Зовсім не старослов’янські й такі вислови, слова та форми слів, як :
лисици брешутъ на щиты, другаго дни велми рано, дhти бhсови, уже бо

братіє невеселая година въстала тощо.

ФАКТ ДЕСЯТИЙ:

Єврейський теолог Соломон Іцхакі (ХІ ст.) в коментарі до П’ятикнижжя,
пояснюючи деякі слова з мови євреїв, що жили тоді в Київській Русі, називає слово
сніг — саме із звуками і та г: сніг. І це в ХІ столітті. Інший єврейський теолог
Ісаак бен-Моїсей (писав у сере́дині ХІІІ ст.) у коментарі до Талмуду дає таке
пояснення: “Дерева (або колоди), зв’язані у великій кількості, що в Біблії
називається рафсодот…, по-німецькому влос (Floss), а руською мовою пліт”.
Виходить, що чергування о з і (пліт — плоту) в українській мові відбулося ще десь
до сере́дини ХІІІ ст., а не аж у ХV ст., як це засвідчують найдавніші українські
пам’ятки.

ФАКТ ОДИНАДЦЯТИЙ:

Найкраще відбили мову ще дохристиянської Русі українські народні пісні. Відразу
слід зазначити, що народні пісні не перекладаються, вони можуть лише
редагуватися, доповнюватися або скорочуватися. Але ось ця щедрівка, яку й тепер
співають з 13 на 14 січня в Доброгостові Львівської області, не редагувалася:

Чи спиш, чи чуєш,

Господаречку,

У своїм домочку

На Новий рік, на Новий рік?

Підем орати, підем сіяти

Яру пшеницю

На Новий рік, на Новий рік.

На перший погляд незрозуміло, як це можна сіяти яру пшеницю в січні. Але річ у
тім, що на Русі до прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а
наприкінці березня, коли й справді можна починати весняну сівбу. Володимир Великий

початок року переніс на вересень. А щедрівка залишилася без змін.

ФАКТ ДВАНАДЦЯТИЙ:

Пращури українців живуть споконвіку на цій землі, що тепер
зветься Україною, тобто вкраяною долею, Богом. Як вважає
більшість славістів, епіцентром, звідки поширювалися слов’
янські мови, була Україна. “Те, що слов’янська
прабатьківщина була між Карпатами, Придніпров’ям
(заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і Пінськими
болота́ми, на території, де з найдавніших часів панує чисто
слов’янська топоніміка, є в наш час загальновизнаним”, ―
стверджує російський мовознавець В.Кипарський. Бо ж саме з
цієї території йшла слов’янська експансія, а отже, й
поширювалася слов’янська мова, яка, стикаючись з іншими
мовами інших племен, набувала відмінних рис і започатковувала
нові слов’янські мови.

Українська мова формувалася тисячоліттями. Її основні
елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням
латинської мови, або й раніше. У VІ ― VІІ ст. вона вже мала
окреслено сучасні обриси, про що засвідчують сербська й
хорватська мови. Ще до створення Київської держави українська
мова опанувала великі простори центрально-східної Європи. Нею
розмовляло населення Київської Русі. Українська мова зараз одна з
найбагатших і найрозвиненіших мов світу. І ми, українці, повинні
захистити її від посягань різних зайд і перевертнів, як її досі
захистили наші предки.

Житиме наша рідна мова — житиме й наш народ!