Сентименталізм
(від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) -

літературний напрям
другої половини XVIII — початку XIX
століття, що характеризується
прагненням відтворити світ почуттів
простої людини й викликати
співчуття до героїв у читачів.

Сентименталізм дістав свою назву

від роману англійського письменника
Лоренса Стерна «Сентиментальна подорож по
Франції та Італії» (1768 p.).

Саме ж слово «сентиментальний» існувало в
Англії ще до публікації стернівського роману:
його перше використання зафіксував англійський
словник 1749 року видання. Однак до виходу
роману Л. Стерна воно вживалося в мові
художньої літератури рідко, і до того ж виступало
у двох основних значеннях: «розсудливий» і
«здатний до співчуття». З 60-х років XVIII століття
починає переважати друге значення слова
«сентиментальний».

Риси сентименталізму як нового напряму помітні вже в
європейських літературах ЗО—50-х р. XVIII ст.

Сентименталістські тенденції спостерігаються в літературі
Англії (поезія Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея),

Франції (романи Р. Маріво і А. Прево, «Сльозлива комедія»
П. Лашоссе),

Німеччини («Серйозна комедія» X. В. Ґеллерта, почасти
«Мессіада» Ф. Клопштока).

Але як окремий літературний напрям сентименталізм
оформлюється в 1760-ті роки. Найбільш яскравими
письменниками-сентименталістами були С. Річардсон
(«Памела», «Кларіса»), О. Ґолдсміт («Векфільдський
священик»), Л. Стерн («Життя та думки Трістрама Шенді»,
«Сентиментальна подорож») в Англії;

Й. В. Ґете («Страждання юного Вертера»), Ф. Шіллер
(«Розбійники»), Жан Поль («Зібенкез») в Німеччині;

Ж.-Ж. Руссо («Юлія, або Нова Елоїза», «Сповідь»),
Д. Дідро («Жак-фаталіст», «Черниця»), Б. де Сен-П'єр
(«Поль і Віргінія») у Франції;

М. Карамзін («Бідна Ліза», «Листи російського
мандрівника»), О. Радіщев («Подорож з Петербурга в
Москву») в Росії.

Позначився напрям сентименталізму й на інших
європейських літературах: угорській (Й. Карман),
польській (К. Бродзінський, Ю. Нємцевич), сербській
(Д. Обрадович).

Дискусійною залишається проблема існування
сентименталізму в українській літературі, хоча риси
цього напряму спостерігаються у творчості деяких
визначних українських письменників, зокрема
І. Котляревського («Наталка Полтавка») та
Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана»).

Сентименталізм демократизує мову
художнього твору — вона стає
зрозумілішою для широких верств
населення. Здебільшого зникають
риторичні пишномовності й архаїзми.
Художні засоби й лексичні одиниці
беруться з фольклору, інтерес до якого
посилюється в сентименталізмі.

Так, М. Карамзін проводив велику роботу над
удосконаленням російської літературної мови.
Він зменшив кількість слов'янізмів, збагатив
«середній штиль» словами з народної мови,
полегшив синтаксис. Мовні засоби
сентименталістів мали викликати зворушення
до зображуваного.

Таку роль виконують, наприклад, пестливо-
зменшувальні слова в повісті Г. Квітки-
Основ'яненка «Маруся»: «Наум бачить, що
Маруся зовсім змінилась на лиці: стала собі
рум'яненька, як зоренька перед сходом сонця,
очиці як ясочки грають; веселенька і від неї
наче сяє...»

Не існує єдиної думки в літературознавстві

на предмет наявності сентименталістського
напряму в українській літературі. Найвидатніші
вітчизняні літературознавці О. Білецький та
Д. Чижевський вважали, що вияву в українській
художній свідомості сентименталізм не здобув.
«В українській літературі, — зауважує Дмитро
Чижевський, — немає потреби утворювати з
кількох творів Квітки та одного твору
Котляревського окремого літературного
напряму». Розглядаючи твори Квітки, які нерідко
характеризуються як сентиментальні, вчений
зазначає: «В них є чуттєвий елемент, чутливі
сцени, але немає сентиментального стилю,
„чутливого" змалювання подій з суб'єктивними
виявами почуття самого автора».

Проте існує і протилежна точка зору.

Так, І. Лімборський вбачає типологічну
спорідненість українських письменників
XVII— XVIII століть із європейським
сентименталізмом. Дослідник стверджує,
що в першій половині XIX сторіччя
сентименталізм проявив себе в усіх
родах української літератури. Звичайно,
напрям сентименталізму не міг не мати
певних негативних рис, до яких можна
віднести нудотність і слізливість,
моралізаторство і дидактизм.

Однак здобутки цього напряму

— нові жанрові форми, психологічний
аналіз, інтерес до життя простої людини,
почуттєва сторона людського існування
тощо, — створюють ґрунт для
літературних напрямів, які приходять на
зміну сентименталізмові в XIX столітті.
Естетичні й поетичні риси, форми й
засоби сентименталістської літератури
використовуються у творах
романтизму й реалізму.

Визначальні риси сентименталізу:

відтворення почуттів і пристрастей людини
як основний предмет зображення

позитивні герої – представники середніх і
нижчих верств суспільства

вільна побудова твору

підвищена емоційність зображення подій та
характерів

мальовничі сільські пейзажі

розробка переважно епічних форм,
виникнення ліро-епосу

інтенсивне використання пестливої форми
слів, що означають почуття й настрої

Сентименталізм змінює

жанрову систему сучасної йому
літератури. Він відкидає класицистичну
ієрархію жанрів: у сентименталістів уже
немає жанрів «високих» і «низьких», усі
вони є рівноправними. Жанри, що
домінували в літературі класицизму (ода,
трагедія, героїчна поема), поступаються
місцем новим жанрам.
Зміни відбуваються в усіх родах
літератури.

В епосі панують жанри

подорожніх нотаток («Сентиментальна
подорож» Л. Стерна, «Подорож з Петербурга в
Москву» О. Радищева), епістолярного
роману («Страждання юного Вертера» Гете,
романи Річард-сона), з'являється сімейно-
побутова повість («Бідна Ліза» М.Карамзіна).

В епічних творах сентименталізму важливу
роль відіграють елементи сповіді («Сповідь»
Ж.-Ж. Руссо) та споминів («Черниця» Д.
Дідро), що надає можливості глибшого
розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх
почуттів і переживань.

Жанри лірики,—

елегії, ідилії, мадригали, послання, —
мають на меті психологічний аналіз,
розкриття суб'єктивного світу ліричного
героя.
Видатними ліриками сентименталізму
були англійські поети (Дж. Том-сон, Е.
Юнг, Т. Грей, О. Ґолдсміт). Похмурі мотиви
в їхніх творах зумовили виникнення назви
«цвинтарна поезія». Чи не найвідомішим
поетичним твором сентименталізму стає
«Елегія, написана на сільському
цвинтарі» Т. Ґрея.

Англійський поет

ҐРЕЙ, Томас

(1716 - 1771)

"Еллегія, написана на сільському кладовищі",

У Еллегіі створений ліричний образ поета. Він
відображений у властивому
сентименталістам уявленні про поетичну
натуру. Поет зображується як людина,
«чутливий душею і лагідний серцем»,
який любить самоту на лоні природи.

Сумний, похмурий, з главою нахиленою,

Він часто ходив у Астарту сльози лити,

Як мандрівник, батьківщини, друзів,
всього позбавлений,

Якому нічим душі не потішити.

"Еллегія" - один з класичних
пам'яток поезії англійського
сентименталізму - пережила свій
час.
До неї не раз зверталися поети-
романтики.

Розробляли сентименталісти
й жанри драми.

Серед них — так звані «міщанська драма»,
«серйозна комедія», «сльозлива комедія».
У драматургії сентименталізму синтезуються
елементи трагедії та комедії.

Справедливість жанрового зміщення був змушений
визнати Вольтер. Він підкреслював, що воно
викликане й виправдане самим життям, оскільки
«в одній кімнаті сміються з того, що служить
предметом зворушення в іншій, і та ж сама особа
інколи переходить протягом якоїсь чверті години
від сміху до сліз з одного і того ж приводу».

«Катерина II на прогулянці
в Царськосільському парку”

Боровиковський написав портрет, який був на
той час незвичайним і був пройнятий подихом
свіжої течії сентименталізму на відміну від
переважаючого в імператорських портретах
класицизму. Характерні ознаки цього напрямку
– ідеалізація життя на фоні природи, культ
почуття, інтерес до внутрішнього життя
людини.

Сентименталізм проявляється

у відмові автора від парадних інтер’єрів.
Перевага надається природі, яка краща від
палаців. Вперше у російському мистецтві фон
портрета стає важливим елементом
характеристики героя. Художник зображує побут
людини в натуральному оточенні, показує
природу як джерело естетичної насолоди.

Катерина II зображена не богинею, а простою
поміщицею, якою любила видаватися в останні
роки життя, без всякої офіційності, урочистості і
парадних атрибутів.

М. Карамзін «Бідна Ліза»

Сентименталізм проголошував перважну увагу до
особистого життя людей, їх почуттів. Карамзін
розповідає історію нещасливого кохання простої
селянської дівчини Лізи і дворянина Ераста. Ліза –
ідеал «природньої людини», за яку ратували
сентименталісти. Вона не тільки «прекрасна душею і
тілом», але і здатна щиро полюбити людину, яка її
любові не зовсім варта. Ераст, хоча і вищий в освіті,
знатності своєї коханої, виявляється морально
біднішим неї. Він володіє«неабияким розумом» і
«добрим серцем»,але надто слабка людина, не може
боротися за своє кохання. Програвши у карти,
змушений одружитися з багатою вдовою і залишити
Лізу, із-за чого вона покінчила з собою.

Вашій увазі
пропонується чудовий
мультфільм за мотивами
повісті М. Карамзіна
“Бідна Ліза”

( автор сценарію і режисер І. Гараніна )