Михайло Панасович
Стельмах народився
24 травня 1912р. у селi
Дякiвцi Лiтинського

району на Вiнниччинi
в родинi незаможного
хлiбороба.

Погано, коли в людини все сіре:
і душа, і думки, і погляд. Сірі
тільки перепілки гарні.

МИХАЙЛОВІ СТЕЛЬМАХУ.

Нехай не знає втоми та рука,

Що добре зерно в добру землю сіє,

Не зневажає чорні суховії

І щедра, як напровесні ріка.

Благословенна праця рільника,

Що оре цілину в ясній надії,

Пшеницю від полови він одвіє,

Як жнив кінчиться радість нелегка.

Щасливий воїн, що во ім’я миру

Свою підносить бойову сокиру,

Во ім’я правди кривду тне з плеча!

Хвала тому, хто людям у приполі

Несе слова, подібні хлібу й солі,

І співи, гідні слави сіяча!

Максим Рильський

Може, тим без пісні я не

можу

Працювати, жити

навіть дня,

Що округ земля моя

хороша,

А на ній - моя рідня!

Михайло Стельмах

«Поки людина живе — повинна
чекати чогось великого»

Першi його вiршовi спроби припадають на тридцятi роки, коли вiн по
закiнченнi

Вiнницького педагогiчного iнституту (1933) вчителює спочатку на
рiдному Подiллi, а потiм у школi села Лiтки на Киïвщинi.
Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює i як збирач
народнопiсенних скарбiв; пiзнiше (пiсля Великоï Вiтчизняноï вiйни)
вiн деякий час вдосконалював професiйнi навики фольклориста на
посадi наукового спiвробiтника в Iнститутi фольклору та етнографiï
АН УРСР.

Перша збiрка поезiй "Добрий ранок" виходить пiд редакцiєю А.
Малишка 1941 року. Перебуваючи у лавах Радянськоï Армiï, М.
Стельмах зустрiв Велику Вiтчизняну вiйну. У 1941р. отримав важке
поранення в голову i спину. Пiсля тривалого лiкування - знову на
фронтi. Списаний медкомiсiєю зi служби в артилерiйськiй частинi,
працює спецiальним кореспондентом газети "За честь
Батькiвщини" (Перший Украïнський фронт). Залiкувавши друге
важке поранення (липень 1944р.), вiн повертається до лав
захисникiв Вiтчизни i закiнчує вiйну на нiмецькiй землi. Пiд час вiйни
у Воронежi та Уфi вийшли пiд редакцiєю М. Рильського двi збiрочки
фронтових вiршiв Стельмаха "Провесiнь" i "За яснi зорi" (1942), в
1943р. з'явилась надрукована в Уфi книжка оповiдань "Березовий
сiк" пiд редакцiєю Ю.Яновського.

1943 роком датується початок роботи над вимрiяним ще до вiйни великим
прозовим твором. Праця над ним тривала вiсiм рокiв; частини твору "На
нашiй землi" (1949) та "Великi перелоги" (1951) створили в цiлокупностi
(пiсля кiлькох "промiжних" редакцiй окремих частин) об'ємний роман-
хронiку пiд назвою "Велика рiдня". Роман був удостоєний Державноï
премiï Союзу РСР i започаткував серiю епiчних полотен:

1957р.

- роман "Кров людська

- не водиця", написаний до 40-рiччя Великого Жовтня;

1959р.

- роман "Хлiб i сiль", який разом з обома попереднiми епiчними творами
письменника

був удостоєний Ленiнськоï премiï 1961р.;

1961р.

- роман "Правда i кривда", несподiваний своєю публiцистичною
"вiдкритiстю";

1969р.

- роман "Дума про тебе". Останнiй роман

- "Чотири броди" (1979, Державна премiя УРСР iм. Т. Г. Шевченка 1980р.), як i

"Велика рiдня" i "Дума про тебе", об'єктом зображення має украïнське село

30-х рокiв i часiв Великоï Вiтчизняноï вiйни. Цей роман, який

справедливо вважають творчим заповiтом видатного письменника, складно i
довго йшов до читача.

Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив забороненi тодi теми

- голоду 1933 року, сталiнських репресiй, атмосфери недовiри та
донощицтва, що панували в тi роки, свавiлля партiйних керiвникiв.

Поетична творчiсть М. Стельмаха зменшується: пiсля виходу збiрок
"Шляхи свiтання" (1953) та "Жито сили набирається" (1954) письменник
обмежується упорядкуванням двох книг вибраного

- "Поезiï" (1958) i "Мак цвiте" (1968)

- та виданням кiлькох книжечок для дiтей.

У 1957р. вийшла друком п'єса "Золота метелиця", яка поклала початок
низцi драматичних творiв: "Кров людська - не водиця", 1958; "Правда i
кривда", 1965; "Зачарований вiтряк", 1966; "На Iвана Купала (Дума про
Морозенка)", 1966; "Кум королю", 1967; "Дума про любов", 1971. М
Стельмах - знаний далеко за межами нашоï краïни романiст, поет, драматург,

повiстяр ("Над Черемошем", 1952; "Гуси-лебедi летять", 1964; "Щедрий вечiр",

1967), вчений-фольклорист.

Був удостоєний звання Героя Соцiалiстичноï Працi (1972), депутат

Верховноï Ради СРСР ряду скликань, академiк АН УРСР.

Під час колективізації
1937-1938 років Михайло
Стельмах, який саме
розпочинав літературну
кар'єру, своїх у біді не
залишив. Для
чотирнадцяти дітей
розкуркулених і засланих
до Сибіру дяківчан
облаштував щось на
зразок школи-інтернату.
Найняв хату, жінку, щоб
за дітьми наглядала,
привозив малим одяг

Кохання — це такий солодкий дар,
що робить людям гіркість.

М. Стельмах

В людині має бути все прекрасним: і обличчя, і
одяг, і душа, і думки.

А. Чехов

ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ М. П. СТЕЛЬМАХА

Музей відкрито 24 травня 1989 р. на батьківщині відомого українського пись-
менника Михайла Панасовича Стель-маха (1912-1983) в спеціально побудова-ному
приміщенні.

До квітня 1991 р. музей діяв на гро-мадських засадах, а згодом - як відділ
Вінницького обласного краєзнавчого музею. З 1992 р. він стає самостійним
державним музеєм.

Фонди музею нараховують близько 700 предметів. Щороку музей відвідує понад 1
500 осіб.

Оскільки ініціатором створення музею виступило обласне товариство книголюбів,
було запропоновано, а згодом і втілено в життя ідею культурного комплексу музею-
бібліотеки. На першому поверсі розташовано сільську бібліотеку та читальний зал.
Другий поверх займають шість експозиційних залів музею та мемо-ріальний
робочий кабінет М. Стельмаха з ірпінської дачі.

У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та
відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з
особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.

Щороку у травні проводиться літературно-мистецьке свято до дня народження
письменника, а також дні пам'яті Михайла і Ярослава Стельмахів. Серед учнів
Літинського району проводиться конкурс на краще ви- конання дитячих творів
письменника, кращих малюнків, при-свячених його творчості. Вже традиційними
стали зустрічі з рідними та друзями письменника.

Відвідувачі можуть побувати на території меморіальної садиби письменника
(загальною площею 0,5 га), де знаходиться батьківська хата Стельмахів, дерев'яна
клуня, сад та город.

Альбоми народних пісень і вишиваних візерунків зібраних Стельмахом в
Літках стали об’єктом наукового дослідження учениці Літківської ЗОШ І-ІІІ
ступенів Вакули Оксани. Дана робота була визнана кращою на
республіканському конкурсі «Україна вишивана» (2009 р.). Свято бережуть
пам’ять про М. Стельмаха жителі с. Літки.

Його ім’я носить Літківська ЗОШ І-ІІІ ступенів, одна з вулиць села. В школі є
етнографічно-краєзнавчий музей, частина експозиції якого присвячена життю
і діяльності М. Стельмаха. До сторіччя письменника (24 травня ц. р.) у рідному
селі Михайла Стельмаха Дяківці, що в Літинському районі, земляки
виконають усі заплановані заходи, крім одного. На виготовлення пам’ятника
грошей знайти так і не вдалося.

1961 року М. Стельмах став лауреатом Ленінської премії. Отримані десять
тисяч радянських рублів передав на будівництво школи у рідному селі.
Згадують, письменник привіз гроші у мішку (було це до грошової реформи,
тому так багато зібралося купюр). На зборах села Михайло Панасович
передав той мішок директору школи Володимиру Сукачу, з яким
товаришував. У закладі, збудованому на кошти письменника, досі навчаються
діти.

— Стельмах був першим у нашому селі, хто здобув вищу освіту, — розповідає
сільський голова Дяківців Юрій Голованюк. — Закінчив Вінницький
педінститут, своїм талантом прославив наше село на весь світ.

Торік у день народження Стельмаха на подвір’ї школи презентували
макет пам’ятника письменнику. Автор — відомий вінницький скульптор
Анатолій Бурдейний. Планували виготовити пам’ятник до 100-річчя
Стельмаха, але...

— На жаль, — каже сільський голова, — на пам’ятник треба десь двісті
тисяч гривень. Виділити такі кошти з бюджету територіальної громади
нема можливості. На всі наші звернення з листами до різних структур
маємо одну позитивну відповідь від обласної влади. Обіцяють виділити
чверть від тої суми — буде на ремонт музею М. Стельмаха. Його
збудували 1989 року, вже після смерті письменника. Відтоді жодного разу
не ремонтували. П’ять років тому музей пограбували, викрали дві картини
відомих художників — Сергія Шишка і Марії Примаченко. Не знайшли їх
досі.

У селі збереглася також хата письменника. Це меморіальна садиба, їй
надано статус філіалу музею. Утримують за кошти сільради. За словами
Юрія Голованюка, з бюджету виплачують зарплату доглядачу.

— У садибі збереглися скриня і лава Стельмахів, — каже директор музею
Оксана Голованюк. — Це експонати виставки етнографічного побуту, яку
організували у будинку, де народився і виріс письменник. Доповнили
виставку старовинними речами від жителів села. А в музеї є рукописи
деяких творів, бібліотека письменника, одяг, багато фотографій, особисті
речі.

Віддай людині крихітку себе.

За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко