ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ
ТЮЛЬПАНИ?

Який би не був прекрасний тюльпан своїм
забарвленням, своєю формою, але, дивним
чином, чомусь ні грецька, ні римська міфологія не
створили про нього ніякого сказання. Дивно те,
що тюльпани в дикому стані в достатку ростуть на
священній горі Іді, у Греції, де їх не могли не
помітити як самі жителі, так і всі ті, хто були
творцями міфології.

Перші відомості про цю чарівну квітку ми
зустрічаємо в Персії. У цій країні сказань і пісень про
оригінальну квітку тюльпан, яка звалася "дульбаш"
- турецька чалма, від якого згодом зробили слово
"тюрбан", а також і українську назву квітки -
"тюльпан". Він був оспіваний багатьма перськими
поетами, які вважали, що з незайманою
принадністю тюльпана не можуть зрівнятися ні
ніжні рухи кипариса, ні навіть сама троянда.

Але ще більшою любов'ю користувався тюльпан у
турків, дружини яких розво-дили його в достатку.
Багатьом з них він нагадував навіть їхнє дитинство,
батьківщину, загублену волю. Внаслідок усього цього,
щорічно справлялося дивовижне, чарівне свято
тюльпанів, на яке султан дивився як на втішний доказ
ставлення до себе і любові своїх дружин.

У зовсім іншому, прозаїчному, виді знаходимо
ми тюльпани в Західній Європі. Сюди вони
потрапили у 1559 р., і насамперед в Аугсбург, куди
перші його цибулини були прислані німецьким
послом при турецькому дворі, який ознайомився з
ними під час своєї подорожі по Сирії, де серед зими
побачив їх у повному кольорі разом з нарцисами.
Шість років потому тюльпани прикрашали вже у
великій кількості дивовижні сади знаменитих
середньовічних багатіїв, де їх описували як чудову
рідкість.

Звідси тюльпан розійшовся по всій Європі. У 1573
р. ми бачимо його вже у Відні у відомого вченого
Клузіуса, який так зацікавився цим новим
прибульцем, що став із захопленням збирати усі
відомі сорти. Його приклад наслідували багаті
віденські садівники, що почали виписувати за
величезні гроші цибулини тюльпана з Туреччини,
щоб прикрасити цими квітами свої сади. Поява в
кого-небудь з них нового по сорту збуджувало в
інших невимовну заздрість і, навіть, уночі не давало
спокою тим, хто їх не мав.

Помалу почали захоплюватися тюльпанами в
Німеччині і багаті особи:

великий курфюрст бранденбурзький Фрідріх-
Вільгельм зібрав на початку XVI ст. колекцію із 216
сортів;

Маркграф Ба-ден-Дурлах зібрав у 1740 році
колекцію в 360 сортів;

граф Паппенгейм мав колекцію, яка доходила
до 500 сортів. Але кількість нових сортів
збільшувалася і почали входити в моду сорти з
назвами імен коронованих осіб.

Серед жагучих аматорів тюльпанів інших країн
були також Рішельє, Вольтер, маршал Бірон,
австрійський імператор Франц II, і особливо
французький король Людовик XVIII. Уже зовсім
хворий, він наказував переносити себе під час
цвітіння цих рослин із Сен-Клу в сади Севру і
проводив там цілу годину, любуючись строкатістю і
різноманітним забарвленням квітів багатої колекції,
культивований його садівником Екоффе.

Один час у Версалеві були навіть чарівні
тюльпанові свята, на які збиралися всі знамениті
аматори і садівники того часу, що змагалися
виставками своїх новинок і рідкісних сортів. За
кращі екземпляри видавалися коштовні призи.

Але ніде захоплення тюльпанами не досягало
таких колосальних розмірів, як у Голландії.
Спокійні по природі, розважливі торговці і взагалі
прості люди, ні з того ні із сього так захопилися
цією квіткою, що їхнє захоплення перетворилося в
єдину у своєму роді народну манію, що одержала
навіть в історії окрему характерну назву
"тульпоманії".

Тюльпан з'явився тут лише в 1634 році, і
спочатку його розведення носило зовсім
комерційний характер. Помітивши захоплення
цією квіткою німців та інших народів, розважливі
голландці стали розводити його в як можна
більшій кількості нових сортів. Торгівля його
цибулинами виявилася настільки прибутковою, що
нею стали займатися незабаром навіть і люди, що
не мали відношення до садівництва, тому нею
стало займатися ледве не все населення.

Незабаром справа дійшла до того, що
утворилося щось начебто гри на біржі. Замість
цибулин нових сортів стали видавати на них
розписки в тім, що їхній власник одержує право на
придбання цього сорту, а потім розписки ці
перепродували по більш високій ціні іншим, а ті в
свою чергу, намагалися перепродати їх по ще
більш високій ціні третім. При цьому ціни на такі
фантастичні сорти доходили до неймовірних
розмірів.

Гру цю підтримували деякі щасливі випадки,
начебто того, що по випадково придбаним за
невисоку ціну розпискам виходили дійсно рідкісні
сорти, що, будучи продані, давали потім великі
бариші.

Так, наприклад, одному бідному
амстердамському прикажчику завдяки стіканню
цілого ряду щасливих обставин вдалося за які-
небудь чотири місяці зробитися багатою людиною.

Великі гроші в цей час наживали також
торговці глиняними горщиками і дерев'яними
шухлядами, де висаджувалися рослини.
Культивуванням тюльпанів та їхнім розведенням
займався всякий і бідний, і багатий - аби тільки
знайшлося місце для їх розведення.

Для торгівлі цими цибулинами, як вже
говорилося, існували особливі приміщення, де в
особливі базарні дні збиралися продавці і покупці і
змовлялися щодо цін - словом, щось начебто біржі.
У біржові дні ці приміщення представляли собою
багатотисячні збори. Тут були всі: мільйонери,
графи, барони, дами, купці, ремісники, селяни,
швачки, рибалки, усякого роду прислуга і навіть
діти.

Лихоманкою наживи були охоплені всі шари
суспільства, усі, у кого тільки був хоч гріш за
душею. У кого ж готівки не було (про це існують
цілі записки в хроніках), тяг свої коштовності,
плаття, домашній скарб, віддавав під заставу
будинку, землі, череди, словом, усі, аби тільки
придбати бажані тюльпанові цибулини і
перепродати їх за більш високу ціну. За одну
цибулину, наприклад, сорту "Semper Augustus"
було заплачено 13.000 гульденів, за цибулину
сорту "Адмірал Енквіцен" - 6.000 флоринів...

На деякі ж сорти полягали запродажі, і в історії
цієї дивної біржової гри збереглося навіть кілька
документів, в одному з яких значиться, що за
цибулину сорту "Vice-roi" було заплачено: 24 чверті
пшениці, 48 чвертей жита, 4 жирних бика, 8
свиней, 12 овець, 2 бочки вина, 4 бочки пива, 2
бочки олії, 4 пуди сиру, зв'язування плаття й один
срібний кубок. І такого роду угоди не були
рідкістю.

Але крім таких спеціальних бірж у кожнім
голландському місті були перетворені у мініатюрні
біржі всі трактири, шинки і пивні, а всі аматори
замість пограти в карти, перетворилися у запеклих
гравців у тюльпанові цибулини. При цьому, якщо
укладена в одному з таких кабачків вигідна угода
приносила всім гарний бариш, то в ньому
влаштовувалася багата гулянка, у якій перше місце
належало хазяїну. І як не дивно може показатися,
але в таких місцях складали собі іноді гарні
багатства і бідні швачки, штопальниці мережив,
пралі і тому подібний люд.

Нарешті, для того щоб розпалити ще більш
пристрасть до цієї гри, великі міста призначали від
себе величезні, що досягали кількох сотень тисяч
гульденів, премії за виведення тюльпана якого-
небудь відомого кольору і величини, і у випадку
здійснення цієї задачі видача нагороди
супроводжувалася такими чудовими святами, на
які народ стікався з усіх самих віддалених окраїн у
не меншій кількості, чим на свято чи на
коронування государів.

Так, до нас дійшло, наприклад, опис свята з
приводу присудження премії за виведення
чорного (чорно-лілового) тюльпана. У святі цьому
брав участь сам принц Вільгельм Оранський.

Але якщо з цього часу тюльпан утратив усяке
значення для спекулянтів, для аматорів біржової
гри і легкої наживи, то він продовжував
залишатися предметом, з одного боку,
замилування, з іншого боку - осудження для
поетів, письменників і відігравав чималу роль в
естетиці.

Усемогутня вже і тоді мода усюди вимагала
зображення чудового тюльпана. Малюнки
тюльпана покривали всі матерії, зображення його
ткалися на найдорожчих брабантських мереживах,
з'являлися навіть на масляних картинах сучасних
голландських живописців. Утворилися навіть цілі
школи малювання квітів, де видатну роль грав
тюльпан, і спогади про цей культ тюльпана дійшли
до нашого часу на картинах таких видатних
художників, як Ван-Хейсум, Ферендаль,
Хаверманс, Де-Геер...

Що стосується тюльпана в поезії, то
французький поет XVIII сторіччя Буажолен написав
про нього цілу поему: "Метаморфоза Тюльпана",
де він оспівує, наслідуючи Хафізу, дивовижну,
чарівну дівчину, володарку його серця; а
Олександр Дюма-батько - поетичний роман
"Чорний Тюльпан", у якому зображує роль цієї
квітки в Голландії.

Але німецькі письменники дивляться на
тюльпан як на квітку без душі, квітку зовнішньої
краси, емблему порожнечі, що ганяється тільки за
вбраннями, жінками.

Клейст у своєму вірші "Весна" відноситься до
нього дружелюбніше, але Ґете говорить про
тюльпан так: "Не благоговій ніколи перед
порожньою примарою".

Узагалі німці завжди відносилися до тюльпана
якось холодно і навіть у глузування прозвали
"тульпе" потворний пивний кухоль.

З набагато більшою поезією відносяться до
тюльпана в Англії, де в казках він служить завжди
колискою для маленьких ельфів та інших
малюсіньких фантастичних істот.

Так, у Девонширі є казка, у якій розповідається,
що феї, не маючи колисок для своїх крихіток,
кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, де вітер качає і
колише їх.

В Україні до тюльпанів відносилися завжди
спокійно. Потрапили вони до нас із Голландії. На
сьогоднішній день їх вирощують заради букетів для
весняних свят. Особливою прикрасою ці квіти є
лише на квітниках та присадибних ділянках. Вузьке
коло прихильників краси тюльпанів пояснюється
тим, що квітнуть вони досить короткий час відносно
всього календарного року, тому милує своєю
красою тюльпан зовсім мало.

Таким чином, можна зробити висновок, що
тюльпан не вважають українською квіткою.

Звичайно, ніхто не залишається байдужим до
неповторної краси тюльпанів. Адже селекційна
робота по виведенню нових сортів не стоїть на
місці. На сьогоднішній день вченими виведено
величезну кількість їхніх різноманітних сортів.