Українська школа і
педагогіка XX століття

Зміст

1. Характеристика системи освіти в Україні

початку ХХ століття

2. Національна освіта в 20-ті роки ХХ століття

3. Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки

4. Особливості становлення у післявоєнний період

(кін. 40-50-х років)

5. Розвиток освіти у 60-ті роки

6. Школа і педагогіка у період застою (70-80-ті

роки)

7.Педагогічні думки діячів

Література

1. Історія педагогіки /за ред. М.В.Левківського, О.А.
Дубасенюк/. – Житомир, 1999.

2. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки
/за ред. М.Г.Стельмаховича. – К.: ІЗМН, 2000.

3. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у
схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. –
Суми: СДПУ, 2000.

4. Левківський М.В. Історія педагогіки. – Житомир,
2002

5. Нариси історії українського шкільництва.
1905-1933: Навч.посібник /за ред. О.В.
Сухомлинської. – К., 1996. – С. 121-223.

6. Кравець В.П. Історія української школи і
педагогіки. – Тернопіль, 1994.

Початок XX століття

Початок ХХ століття відмічений поворотними
соціально-політичними подіями, що змінили
культурно-освітницький фон України на користь
української мови та української школи.

З 1905 р. на території України з’являється мережа
“Просвіт” у Києві, Одесі, Львові, Миколаєві.
Підтримку отримували з боку українських
парламентарів у Державній Думі Російської
імперії.

Завдання товариств “Просвіта”:

а) розгортання мережі початкових шкіл;

б) післяпочаткова освіта;

в) загальноосвітня діяльність в широких масах
населення.

У 1906 році прийняли на курсах нагороди
вчителів резолюцію про українську школу.

Усе навчання мало проводитися рідною
мовою, а державна (російська) вивчається в
старших класах.

У 1906 році створена Всеукраїнська спілка
вчителів і діячів освіти. Під тиском реакції
1907 році не змогла

повноцінно працювати.

Зміст

Національна освіта в 20-ті роки
ХХ століття

З 1919 року в Україні керівництво системою
освіти прийняв на себе Народний Комісаріат
Освіти:

а) запровадження єдиної трудової
політехнічної школи;

б) двоступеневої освіти (з 8 до 13, з 14 до 17 р.)

в) перетворення першого ступеня

в дитячий будинок, а другого

- в політехнічну школу.

У 1921-1926 рр. розвиток в Україні
характеризувався проявом двох протилежних
тенденцій:

- залучення до української системи освіти
загальних радянських педагогічних ідей, що було
продиктовано створенням СРСР;

- формування специфічних рис в
організаційному та змістовому аспектах.

На початку 20-х років у містах утворюються
фабричного-заводські учнівства та
індустріальні профшколи.

З метою полегшення вступу до інститутів
створювались робітфаки.

Отже,

Перші десятиліття ХХ століття в українській освіті
можна визначити як період нестабільності.

Принципами розбудови освіти у 1905-1926 роках
можна вважати рідномовність, доступність,
рівноправність в отриманні знань.

Створення СРСР та формування єдиної радянської
системи освіти уніфікувало українську школу і
нівелювало специфіку, якою вона відрізнялась у
20-ті роки ХХ століття.

Зміст

Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки

1920 р. Наркомос України видає Декларацію про
соціальне виховання дітей. Декларація висунула
ідею “захисту дитинства”. Створюються відповідні
установи (дитячий будинок, школа-клуб, школа
неповного дня, колектори та інші).

Впроваджувалась комплексна система навчання –
побудова змісту освіти, організація навчального
процесу, сконцентрованого навколо стрижневої
теми (природа – праця – суспільство).

На поч. 30-х років на перше місце було
поставлено пролетарське комуністичне оточення
(партія, комсомол, дитячий рух, профспілки).

Педагоги переходять на рефлексологічні
позиції (за Бехтерєвим). Тобто вся поведінка
починається з елементарних реакцій і закінчуючи
найскладнішими актами творчості зводиться до
рефлексів.

Рефлексологія – фундамент розвитку педології.

Педологія (наука про дитину) предметом
вивчення вважала біогенетичні і соціогенетичні
напрями. Основою педології стали ідеї вільного
виховання, що дістали назву педоцентризму.(В
Україні ідеї поширювали Я.Чепіга,С.Русова).

У 1936 році після постанови “про педологічні
перекручення в системі Наркомосу” наука зникає.

5 вересня 1931 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову
“Про початкову і середню школу” (нові навчальні
плани, програми, що сприяли б політехнічному
навчанню).

25 серпня 1932 року ЦК ВКП (б) прийняла
постанову “Про навчальні програми та режим у
початковій і середній школі” (засуджено
комплексну систему навчання, бригадно-
лабораторний метод). Основною формою
навчальної роботи став урок зі сталим складом
учнів і стабільним розкладом.

Зміст

Освіта у воєнний та післявоєнний період

(40-50-ті роки)

1941-1942 навчальний рік розпочався в районах
евакуації в Україні.

23 січня 1942 року виходить постанова “Про
заходи по боротьбі з безпритульністю серед
дітей”.

1943 рік – вечірні школи.

31 грудня 1943 року Раднарком УРСР прийняв
постанову “Про організацію обліку дітей і
підлітків віком 7-15 років”.

31 вересня 1944 року відновилась діяльність
шкіл.

У серпні 1943 року були прийняті “Правила для
учнів” (обов’язки і правила поведінки).

21 червня 1944 року Раднарком СРСР прийняв
постанову “Про заходи поліпшення якості
навчання в школі” (вводились випускні
екзамени, екзамени на атестат зрілості,
нагородження випускників).

У 1949 році запроваджено обов’язкове загальне
семирічне навчання.

Зміст

Розвиток освіти у 60-ті роки

У 1956 році створений новий тип школи –
школа-інтернат.

Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 року
прийняла закон “Про зміцнення зв’язку школи з
життям та про загальний розвиток системи
освіти в СРСР”. Запроваджувалась обов’язкова
восьмирічна освіта.

Важливим завданням було здійснення в країні
загальної обов’язкової середньої освіти, перехід
на новий зміст удосконалення навчального
процесу і виховання.

10 серпня 1964 р. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів
“Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх
трудових політехнічних школах з виробничим навчанням”
було встановлено 2-річний термін навчання в середній
школі на базі 8 класу . Причини: демографічна криза;
слабка матеріальна база; незначний процент випускників
11-річки йшов на виробництво.

10 листопада 1966р. ЦК КПРС Рада Міністрів СРСР
прийняли постанову “Про заходи дальшого вдосконалення
роботи середньої загальноосвітньої школи”.

Запроваджуються нові методи навчання (проблемне,
програмоване навчання, дослідницький метод).

Зміст

Школа і педагогіка періоду застою(70- 80-ті)

У 1970 році був прийнятий Статус середньої
загальноосвітньої школи (середні десятирічки
(9-10 кл.); середні спеціально-технічні (3-4
роки); робітничо-селянської молоді (9-11 кл.).

20 червня 1972 року прийнято постанову “Про
завершення переходу до загальної середньої
освіти молоді та дальший розвиток
загальноосвітньої школи”.

За результатами атестації вчителям
присвоювались звання “старший учитель”,
“вчитель – методист”.

У постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів “Про
подальше покращення навчання, виховання
учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до
праці” від 22 грудня 1977 р. вказувалося, що
школа зобов’язана допомогти учням оволодіти
глибокими знаннями і трудовими навичками, а
також прийнята постанова про безкоштовне
користування підручниками та іншими фондами.

У 1984 р. була зроблена спроба вивести школу з
кризи, накреслено заходи по проведенню
реформи загальноосвітньої і професійної школи.

Зміст

Тимофій Григорович Лубенець
(1855-1936)

Основні праці: “Граматика”, “Педагогічні
бесіди”, “Читанка”, “Про наочне викладання”.

За мету виховання визначав: виховати освічених
людей, які вміють працювати і з повагою
відносяться до людей праці.

Завдання школи: приділити більшу увагу
розвитку розумових здібностей і моральних
якостей учнів; навчання рідною мовою.

Жорстко критикує систему тілесних покарань.

Наголошує на необхідності відкриття недільних
шкіл.

Зміст

Софія Федорівна Русова (1856-1940)

активний громадський діяч, перша жінка
педагог-теоретик на Україні, письменниця;

створила разом з сестрою перший у Києві садок
для дітей (1871);

праці “Странник Г. С. Сковорода”, “Український
буквар”, “Початкова географія”;

працювала у відділі дошкільного

виховання секретаріату освіти в

уряді УНР, брала безпосередню

участь у розбудові української школи.

вважала, що школа і освіта повинні
запозичувати прогресивні здобутки світової
педагогіки і водночас створювати свою власну
систему навчання на національному ґрунті,
враховуючи традиції братської школи;

основний принцип навчання і виховання –
народність;

перебуваючи в еміграції (1921-1940), видає
книжки “Теорія педагогіки та основи
психології”, “Дидактика”;

у період роботи в Центральній Раді видає книги
“Нова школа”, “Позашкільна освіта”, “Перша
читанка для дорослих”.

Зміст

Іван Огієнко (1881-1971)

Написав підручники для української школи:
“Рідна мова”(1917), “Рідне писання”(1981),
“Українська граматика”(1981);

у праці “Українська культура”постає

як дослідник історії освіти та культури
України: Україна є посередником

між Заходом і сходом;

за дорученням Директорії видає наказ
про перехід на українську мову викладання в
школах усіх типів;

створив комісію з опрацювання українського
правопису, видав постанову про запровадження
безкоштовного навчання дітей шкільного віку як
обов'язкове;

мету виховання визначав як формування
національної свідомості, етнічних цінностей,
утвердження здорового способу життя;

за основні принципи навчання брав: наочність,
науковість, індивідуальний підхід, системність.

зміст виховання: прищеплення любові до свого
народу, народної творчості, рідної мови і церкви.

Зміст

Григорій Ващенко(1878-1967)

присвятив своє життя створенню української
національної педагогіки на основі
християнської педагогіки;

його повне зібрання педагогіки

складається з декількох книг;

був певний, що національна

система освіти може існувати лише

на ґрунті ідеологічного світогляду, тому його
педагогічні погляди на освіту досить релігійні і
консервативні.

Зміст

Ідея національного шкільництва

М. Грушевського (1866-1934)

Почесний професор, засновник “Українського
наукового товариства”, автор “Історії України-
Руси”, перший президент України.

Його педагогічні погляди сформувалися в період
назрівання соціальних та пролетарсько-
революційних перетворень та за часів УНР.

Приділяв велику увагу проблемам дидактики,
навчальні предмети ділив на 2 групи:

що дають можливість учням з'ясувати

їх роль у житті;

вчать засобам використання всіх

джерел добробуту.

Його переконання:

школа і освіта повинні здійснюватися на засадах
традицій народної культури рідною мовою;

національна свідомість має бути домінуючою у
вихованні моральності;

школа і освіта в незалежній державі повинні
бути незалежні.

Засуджував просвітницьку політику царату, за
якою переслідувалася українська школа.

Навчальні програми маютьпередбачати

вивчення українознавчих дисциплін.

Українська мова має бути не тільки викладовою,
а й впливати на усі сфери життя.

Гуманістичні дисципліни повинні дати людині
“пізнання самих себе і відношення до світу”.

Першоосновою громадянського виховання
вважав вивчення історії рідною мовою.

Праці: підручники "Історія українського
народу", "Коротка історія України",
"Ілюстрована історія України“, збірки "Хто
такі українці і чого вони хочуть", "На порозі
Нової України", "Вільна Україна“ та інші.

Зміст

Підготували студентки 33 групи

Василюк Я.

Головецька З.

Крисько В.

Шевчук Г.

Яскевич А.