|
Постмодернізм – одне з
найяскравіших літературних явищ
другої половини ХХ століття
Вперше термін «постмодернізм» згадується у
1917 році в роботі німецького філософа Рудольфа
Панвінца «Криза європейської культури», але
поширився він лише наприкінці 1960-х років
спершу для означення стильових тенденцій в
архітектурі, спрямованих проти безликої
стандартизації, а пізніше – у літературі, малярстві
та музиці.
Представники
постмодернізму
Письменники:
Умберто Еко Крістоф
Рансмайр
Патрік Зюскінд Милорад Павич
Йосип Бродський
Архітектура
Танцюючий
будинок
Музей Гуггенгайма в
Більбао
В архітектурі стиль спрямований проти безликої
стандартизації та програмового техніцизму
Малярство.
Поп - арт
Пітер Блек, Джо Тілсон і Річард Сміт –
виконали перші роботи в стилі арту
Карта 1961року
Джаспер Джонс
Зебра 1983р.
Енді Уорхол
Оп – арт (оптичне мистецтво) – художня течія другої
половини ХХ століття, використовується різними
оптичними іллюзіями, заснованих на особливостях
сприйняття плоских і просторових фігур
«Новий реалізм» - об’єднання
художників у Парижі в першій
половині 1960 – х рр., які
орієнтувалися в своїй творчості на
основні складові “нової реальності”
«Симуляція чогось, що ніколи у дійсності не існувало", – коріння
гіперреалізму можна простежити у філософії Жана Бодрійяра. Гіперреалісти
створюють хибну реальність, переконливу ілюзію. Вони відображають світ
сучасного міста: вітрини магазинів і ресторанів, станції метро, світлофори,
перехожих на вулиці; грають відображеннями на блискучих поверхнях,
створюючи враження взаємопроникнення просторів; їхньою метою стає
відбити світ не просто достовірно, а надреально.
Інша назва гіперреалізму – фотореалізм. Фіксуючи
й оголюючи сучасність, фотореалізм у своїх
програмних роботах опинився на межі образотворчого
мистецтва і трохи її не переступив у своєму змаганні
з самим життям.
Гіперреалізм (фотореалізм)
Натюрморт. На початку
весни.
Прайор Скотт
Геппенінг -
найпоширеніший різновид мистецтва дії,
спрямований на заміну традиційного художнього
твору простим жестом, розіграною виставою чи
спровокованою подією безпосередньо на
вулиці.
Існує багато підходів у тлумаченні постмодернізму, є
чимала кількість досліджень з теорії постмодернізму ( І.
Ільїн, І. Скоропанова, Н. Маньковська, Д. Задонський, У.
Еко, В. Страда, Т. Денисова та інші).
Постмодернізм – це явище, що означає «певний стан
душі», який характеризується критично – іронічним
поглядом на життя. Постмодернізм заявляє про
нетривалість і тимчасовість існування будь яких ідей,
істини, способів пояснення світу, про ілюзорність
існування самої людини. Він виступає проти насильства
над людиною як духовного, так і фізичного, прагне до
розмивання кордонів між елітарним та масовим,
спрямований на інтерактивні форми спілкування з
людиною. Найважливішою рисою постмодернізму є
сумнів.
Постмодернізм – світоглядно – мистецький напрям,
що в останні десятиліття ХХ століття, змінив
модернізм.
Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи,
епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування
систем – світоглядно – філософських, економічних,
політичних.
Філософські засади
Філософські засади постмодернізму полягають у
запереченні існування єдиної універсальної
істини, сприйманні світу як багатоликої моделі.
Якщо світ множинний – то й істина множинна,
відносна, сумнівна, законотворчий розум в цій
системі мислення поступається інтерпретуючому.
Адогматичність, роздвоєність, багатозначність,
рухливість, відсутність кордонів, творче ставлення
до традицій, відкритість стають основою
світогляду постмодерної людини.
Особливості постмодернізму
Інтерпретація - “дослідницька діяльність, пов’
язана з тлумаченням змістової, смислової сторони
літературного твору на різних його структурних
рівнях через співвіднесення з цілістю вищого
порядку”, творче сприйняття художнього твору,
самостійне тлумачення виявлення шляхом
аналізу компонентів художнього тексту.
Хаосмос – нестабільність, невизначеність. Поняття
постмодерністської філософії , яке фіксує особливий
стан середовища, що не ідентифікується однозначно
ні в системі опозицій хаос – космос, ні в системі відліку
сенс – нонсенс, але характеризується іманентним і
безмежним потенціалом упорядкування – за
відсутності оприявленого порядку. Це своєрідна
модель світу, що накладається як матриця на будь –
який рівень життя сучасного суспільства: соціум,
економіку, політику, культуру, літературу: світ як
тотожність хаосу, осмосу, та космосу; світ як
множинне, рухливе, нелінійне, неієрархічне,
безкінечне, неструктуроване, несистемне явище, в
якому немає єдиної істини: є все відносне.
Ризома (фр. - кореневище)- 1) специфічна форма
кореня, що не має стрижневого стебла;
2) метафора “ризома” – антипод “структури” (чіткої
ієрархічної системи) – поняття філософії
постмодернізму, що фіксує принципово
позаструктурний і нелінійний спосіб організації
певного цілого.
Симулякр (фр. симуляція)- у контексті філософії
постмодернізму тлумачиться як “точна копія, оригінал який
ніколи не існував”; копія копії, пустий знак, псевдоріч; образ,
знак, не співвіднесений із реальністю; нереальний
синтетичний продукт, комбінаторна модель у безповітряному
просторі.
Скриптор – той, хто пише. Протилежний
категорії “автор”.
Вважається, що автор епохи постмодернізму
просто неспроможний створити щось нове.
Художній текст літератури постмодернізму
вирізняється яскраво вираженою
інтертекстуальністю та іронічним пафосом.
Інтертекстуальність (лат. Inter – між і textum –
тканина, зв’язок, будова) – поняття постмодерної
текстології, що тлумачить процес взаємодії тексту
із широким культурним контекстом і є провідною
художньою ознакою літератури постмодернізму.
Риси постмодернізму
Використані джерела:
Н.Головченко “Філософського –естетичні засади літератури
постмодернізму”// ж. “Всесвітня література в середніх навчальних
закладах України”.- №1, 2011.- с.62 – 64
2. Тлумачення терміну “постмодернізм” у довідковій літературі //
ж. “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”.-
№5, 2002.- с.13 – 15
3. Паращич В.В. Світова література.11 клас (акад. рівень).- Х.: Вид.
група “Основа”, 2011. – 144с.
Матеріали Вікіпедії.
sablony. rar – RAR
|