Скачать бесплатно презентацию Григорій Сковорода як музика - Музика - Презентації на українській мові

Главная » Презентації на українській мові » Музика

Григорій Сковорода як музика

Творчість та діяльність видатного
українського філософа-просвітителя,
письменника гуманіста, поета і музиканта
Григорія Савича Сковороди була важливим
етапом у розвитку української світської
художньої пісні другої половини ХУШ
століття.

Народився він 3 грудня 1722року в селі
Чорнухах на Полтавщині в сім’ї
малоземельного козака.

Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю,
чесністю. Після закінчення чотирирічної дяківської школи у
рідному містечку батько віддає його до Київської академії. Тут він
навчався з перервами з 1734 до 1753 року; поряд з філософською та
літературною здобув і музичну освіту. Майже три роки (1741
—1744) Григорій перебував у Петербурзі у Придворній співацькій
капелі. Хор щодня мав репетиції — шліфував репертуар,
розучував нові твори, брав участь в усіх урочистих святах при
царському дворі, у церковних службах, а також в оперних
виставах (зокрема, в опері Й. А. Гассе «Милосердя Тита»). Отже,
Григорій Савич вдосконалював у капелі свої музичні знання —
вивчав вокальну (хорову) та оперну музику. Після звільнення з
капели він отримує звання придворного уставника.

У 1744—1745роках Сковорода продовжує навчання у Київській
академії, у класі філософії. Проте вже в серпні 1745 він їде за
кордон, в угорське містечко Токай. Хоч Сковороду офіційно взяли
на посаду півчого уставника при делегації генерал-майора Ф. С.
Вишневського, він ні півчим, ні регентом там не працював, а,
користуючись прихильністю Вишневського, подорожував і
навчався у різних містах Європи — Будапешті, Братіславі, Відні,
Венеції, Флоренції, Галле (тобто в Угорщині, Словаччині, Австрії,
Італії, Німеччині). У 1751—1753 роках Сковорода — знов студент
Київської академії. Проте йому так і не довелося завершити
повний курс навчання. Якщо в київський та петербурзький
періоди Сковорода-музикант виявив себе головним чином як
автор кантів і культових творів — псальм, концертів, служб, то в
Кавраях його цікавлять чисто світські жанри. Тоді він створив
пісні «Всякому городу нрав і права», «Ой ти, птичко
жолтобоко», «Стоїт явор над горою».

Всі твори були перейняті гармонією простою, але
серйозною, що проникала в душу. Крім того, він грав на
скрипці, флейті, бандурі й гуслях. Він почав музичне
поприще в домі батька своєю сопілкою, свиріллю. Там
він з раннього ранку виходив у гай і награвав на
сопілці. Поступово він так удосконалював свій
інструмент, що міг на ньому передавати переливи
голосу птахів співучих. З того часу музика і спів стали
щоденним заняттям Сковороди. Він не залишав його і
в старості.

За кілька років до смерті, живучи в Харкові, він любив
бувати в домі одного старого, де збиралися бесіди
добрих, схожих на господаря дідусів. Відбувалися і
музичні вечори, і Сковорода завжди був на них
першим, співав прімо, а важкі соло через слабкість
голосу витягав на своїй флейті, так називав він
сопілку, що сам її удосконалював. Проте грав він і

співав, завжди зберігаючи поважність. Задумливість і
суворість. Флейта була нерозлучною його
супутницею. Помер Г. Сковорода 9 листопада 1794 року
(за новим стилем) у селі Іванівці (нині —
Сковородинівка) на Харківщині.

У більшості спогадів і досліджень про Г. Сковороду
відомляється про те, що він не тільки складав, а й
сам співав свої пісні, акомпануючи собі на якомусь
інструменті, про велику популярність пісень
Сковороди серед народу, про прийняття народом
багатьох з них як своїх власних і перетворення їх
згідно зі своїм природним поетичним чуттям.

Простий український народ високо цінував
Сковороду, Народові він здавався не буденною
людиною, а праведником, що і своїм словом і
своїми піснями, і чудовою грою на сопілці замовляв
душевні й сердечні рани недужих, самотніх,
зневажених і убогих.

Ще й тепер простий люд, особливо ж сліпі
бандуристи, добре знають Сковороду по піснях, що
їх розспівують і нині по ярмарках, на базарах,
вулицях міст, сіл і містечок.

Отже, ніякого сумніву не викликає той факт, що
поет, письменник і філософ-гуманіст Григорій
Сковорода був і видатним музикантом
свого часу. Музично-пісенна творчість Сковороди
пов'язана з його філософсько- естетичною
системою, була невід'ємною частиною його життя і
діяльності.

«Музика, пісня,— писала музикознавець О. Шреєр-
Ткаченко, стали для Сковороди одним з важливих
засобів висловлення і по ширення своїх
філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у
мистецтві не розвагу, а шлях до людського серця, до
пробудження людської думки... Його твори
закликали до самовдосконалення, до оздоровлення
людського суспільства»

Отже, постать Сковороди-музиканта можна
відтворити, звертаючись до розкиданих спогадіх і
мемуарних матеріалів, до народних переказів і,
головне, до зразків пісенної творчості самого
Сковороди. Тексти основних його пісень зібрані в
збірнику під авторською назвою "Сад божественних
пісень”. Новизна і соціальна загостреність тем,
багатство поетичних образів та художніх засобів,
виразність мелодики сприяли тому, що пісні
сковороди здобули популярність в народі ще за його
життя.

Пісні Григорія Сковороди – це новий і значний
етап в розвитку камерної вокальної музики,
зокрема, пісні-романсу. Це був новий тип
вокально-інструментальної музики.

Розглянемо два твори Г. Сковороди: «Ой ти,
птичко жолтобоко» і «Стоїть явор над горою».
Вони були написані у селі Кавраях на лоні
живописної сільської природи, в тісному
спілкуванні з простим людом. Свідченням цього є
їх майже чиста народна українська мова. Знову ж
таки до нас не дійшла оригінальна музика цих
пісень, їх, очевидно, співали, переймаючи мелодію
з голосу Сковороди, супровід автор імпровізував на
лірі або бандурі. Для підтвердження цієї думки
наведімо слова самого Григорія Савича. «Ми зараз,
сумуючи за тобою,— пише Сковорода до свого
товариша Якубовича,— втішаємо себе цією
пісенькою, співаючи її під звуки китари 1 або
ліри».

Обидві пісні було опубліковано у збірнику
«Васильківський соловей»

С.Карпенка в середині XIX ст. За характером музики
це типові пісні-романси ліричного змісту, їх
мелодії виразні, м'які, співучі. В них уже
сформований мінорний (гармонічний) лад,
строфічна будова (двочастинна форма), чітко
виявлено тоніко-домінантову гармонію. Типово
романсовою є гомофонно-гармонічна фактура цих
творів. У мелодії, зокрема в кадансах, яскраво
підкреслені звороти з VII підвищеним ступенем.
Наприклад: до2—мі-бекар1—фа1. Г. Сковорода
складав свої вірші як пісні-притчі. Він прагнув
охопити як найважливіші теми з громадського й
особистого життя. Поет оспівував благородство
простих людей, їх моральну перевагу над багатими,
гостро критикував несправедливість, нечесність,
зажерливість. Сковорода розширив коло тем
пісенної творчості, дав новий поштовх для
розвитку її поетичної і музичної мови, помітно
наблизив її до фольклору. Він був попередником І.
Котляревського — зачинателя нової української
літературної мови.

Одним із найпопулярніших творів Григорія
Сковороди є пісня "Всякому городу нрав і
права”. Ця пісня була покладена згодом в
основу характеристики сатиричного образу
Возного в народній опері І.
Котляревського "Наталка Полтавка”.

Прозвучавши вперше зі сцени Полтавського
театру в 1819 році, пісня ця зберігає своє місце
й значення в усіх редакціях музики "Наталка
Полтавка” аж до М. В. Лисенка. Не втрачає вона
популярності й у репертуарі українських
лірників та бандуристів до наших днів.

«Ні про що не турбуватись, ні за чим не
турбуватись - значить, не жити, а бути
мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - се
рух.» Сковорода

Пам`ятник вчителю біля Харьківського
національного педагогічного універсітета

Песнь

Весна люба, ах, пришла! Зима люта, ах прошла!

Уже сады расцвели и соловьев навели.

Ах ты, печаль, прочь отсель! Не безобразь красных
сел.

Бежи себе в болота, в подземные ворота!

Бежи себе прочь в ад! Не для тебе рай и сад.

Душа моя процвела и радостей навела.

Щастлив тот и без утех, кто победил смертный
грех.

Душа его – божий град, душа его – божий сад.

Всегда сей сад дает цветы, всегда сей сад дает
плоды,